Як гості тільки приїхали, ми посадили всіх за стіл. Дорога не близька, я розуміла, всі хочуть ситно поїсти. Руслана попросила зробити їй до оладок кави. Я ж стала їм свій фірмовий зелений борщ пропонувати. Брат вже майже погодився, але дружина заперечно кивнула головою. В кінцевому результаті я була змушена варити макарони з сардельками.
В день приїзду гості з’їли пару оладок і від усього іншого відмовилися. Коли я запитала брата чоловіка, чи буде він борщ, він явно був готовий погодитися, але тут підлетіла його Руслана і розписалася за нього і їх дочку, що вони не будуть. У підсумку їли вони тільки макарони з сардельками, тому що дочка їх попросила, а у нас вони випадково були
Не можу зрозуміти, чому родичка чоловіка так дивно себе вела зі мною.
Чоловік запросив хрещеним батьком для нашої дочки свого старшого брата. Брат живе в рідному селі чоловіка, дуже далеко від нас. Ми живемо в моєму місті. На хрестини брат приїхав з дружиною і донькою, їх ми розмістили у себе. Вийшов цілий мурашник. Ми з чоловіком живемо разом з моєю мамою і бабусею у трикімнатній квартирі.
Я не сильно була в захваті від того, що в будинку, де дитина 1 місяць, розмістяться гості з далеких країв. Якась “бактерія” з дороги, хіба мало. Але побоялася образити чоловіка і його рідних відмовою розмістити їх у себе і пропозицією зупинитися десь в готелі.
В результаті їх дочка приїхала з “соплями”. Застудилася ще вдома. Дівчинку не було на кого залишити вдома, але батьки, мабуть, хотіли неодмінно показати їй велике місто. Я хвилювалася, що вона заразить нашу дочку, але вже нічого не могла змінити. Не вижену ж я їх. На щастя, наша донька не підхватила якимсь дивом.
Ми з мамою довго думали, чим же годувати гостей. Немовля забирало всі сили і час, не було особливо коли готувати. Зварили величезну каструлю зеленого борщу до їх приїзду, прям гарячий їх чекав. І зробили цілу гору млинців з м’ясом і сиром. Думали, якщо що, зварити картоплю, зробити яєчню, салат з овочів, купити піцу, нарешті. І після самих хрестин вели гостей в ресторан. Начебто, все ж нормально.
В день приїзду гості з’їли пару млинців і від всього іншого відмовилися. Коли я запитала брата чоловіка, чи буде він борщ, він явно був готовий погодитися, але тут підлетіла його Руслана і розписалася за нього і їх дочку, що вони не будуть. У підсумку їли вони тільки макарони з сардельками, тому що дочка їх попросила, а у нас вони випадково були.
У ресторані після хрестин їли нормально. Але наступного дня, відмовившись знову від нашого зеленого борщу, пообідали в дешевій забігайлівці… борщем і пюре з котлеткою. Мій Денис водив їх на екскурсію по місту і розповів про це.
Я спитала Руслану, чому ж вони у нас нічого не їдять. У відповідь отримала відмазки типу “Ми не звикли до такої їжі, ми готуємо інше”.
Тут треба зазначити, що чоловік мій родом з місцевості, де дійсно готують досить специфічні страви, особливо на святковий стіл. Ну, наприклад, густий топлений курячий жир зі спеціями, яким поливають спеціальні булочки в тарілці. Або голубці розміром з мізинець, де м’яса практично немає, зате купа рису, чорного і червоного перцю, кропу (варяться ці голубці в молоці). Або квасоля в молоці. Або якийсь загадковий омлетик, нарізаний кубиками і наперчений до нестями.
Одним словом, кухня там реально незвична звичайній людині. Але при цьому всі прекрасно готують періодично і борщ, і млинці. Це середньостатистичні страви, скажімо так. Їх їдять в будь-якій місцевості в нашій країні.
Мені було зрозуміло, що Руслана з якоїсь причини вирішила не їсти в нашому домі. Це було образливо і дивно. Я випитувала Дениса, що не так. Але він від мене відбивався всякими відмовками, говорив, мовляв, і сам не знає.
Руслана посміхалася і підлабузнювалася зі мною і моєю мамою, але було видно, що баба з залізним характером і нас просто на дух не переносить.
Апогеєм всього стали її слова, про які я дізналася від чоловіка через місяць після їх від’їзду. Ми з чоловіком посперечалися, і він з пересердя сказав, мовляв, права була Руслана, коли сказала, що він “попав” в плані його одруження на мені і проживання у мене вдома. Я сильно образилася, зателефонувала цій жінці і зажадала пояснень.
Вона пробубніла у відповідь, що пожартувала, що Денис не так її зрозумів. Мовляв, вона мала на увазі, що він – єдиний мужик в будинку, “попав” до двох баб. Мій чоловік заявив, що вона так відповіла мені з жіночої солідарності. Не хотіла типу мене підставляти перед ним.
На цьому етапі я сильно замислилася: що ж взагалі відбувається? Чому і за що ця жінка так мене не злюбила? Що я їй зробила? Ми бачилися в житті всього кілька разів. Я приїжджала з чоловіком в їх край, щоб познайомитися з ріднею.
Привезла всім подарунки. І цій Руслана теж, і її доньці. Руслана була зі мною мила, але видно було, що їй не особливо цікаво зі мною спілкуватися. Що ж, спільного у нас було мало – вона старша за мене років на десять. Вона з села, і всі її інтереси крутяться навколо будинку, городу, корови. Я з міста, з сільським господарством ніколи справи не мала. Сказати, що ця жінка мені позаздрила, так, начебто, вона цілком задоволена своїм життям. Що не так? Чому?
У мене дві версії. Перша – винен мій чоловік, який може випити і зателефонувати комусь із рідні скаржитися на мене і мою маму. У чоловіка дуже важкий прискіпливий характер. Йому неможливо догодити ні в чому. Він постійно критикує, як ми з мамою готуємо, прибираємо. Я переживаю, намагаюся робити все по дому ідеально, і виходить, як мені здається, непогано. Але Денис вічно незадоволений. При цьому сам нічого не робить.
Готування і прибирання – це в його розумінні суто жіночі справи. Він може займатися тільки чоловічою роботою – полагодити кран або зробити ремонт. Але чоловіча робота виникає набагато рідше, а жіноча – щодня.
Загалом, я здогадуюся, що чоловік міг регулярно скаржитися Руслані на те, що у нас вдома не прибрано, і що їжа вся погана і несмачна. Дружина брата нас з мамою добре не знає, з нами не живе, могла і повірити. І тому цуралася їсти у нас. Але чому тоді вона під час приїзду не звернула уваги, що у нас все в порядку насправді?
Друга версія – єдина зачіпка, на що могла образитися на мене Руслана. Кілька років тому ми з чоловіком їздили до його мами і заходили в гості до того брата. Я, коли буваю там в гостях, нічого не їм, крім домашнього хліба (він смачний) і магазинної ковбаси і сиру.
Справа в тому, що ми з чоловіком сильно отруїлися на власному весіллі (святкування було в селі чоловіка). У свекрухи в будинку в плані зберігання продуктів – повна антисанітарія. Торт може стояти в кімнаті на підлозі кілька діб, тому що не поміщається в холодильник.
Яйця для салату можуть бути зварені і очищені за день до приготування салату і валяються без лушпиння без всякої тарілки прямо на полицях холодильника (полиці чистими не назвеш). Супчик з курячого жиру і інші смаколики я їсти не можу фізично – аж надто незвично. Їсти котлети і ковбаси домашнього приготування я боюся, руки і продукти там миються рідко. Боюся знову отруїтися.
Як йдуть справи в будинку у брата чоловіка, я не знаю. На столі все лежить красиво розкладене по тарілочках. Допускаю, що Руслана готує все цілком чисто. Але і у неї, про всяк випадок, їла вкрай вибірково. Якби там були звичайні страви, які готують скрізь, а не тільки в тій місцевості, їх би я їла. Але гостям і у свята вони готують тільки місцеву їжу. Звичайні страви їдять по буднях.
Можливо, Руслана образилася, що я мало що їла за столом в їхньому будинку. Але це ж треба бути якою людиною, щоб взагалі запам’ятати цей епізод, який був кілька років тому! І були-то ми в гостях від сили годину. Ну, не їла, і не їла. Не було апетиту.
Невже вона могла мені таким чином віддати? Так дивно. І звідки таке бажання виставити мене поганою в очах чоловіка, сказавши, що він “попав”?
Руслана – великий авторитет для мого Дениса, як і сам старший брат, її чоловік. Її і моя біографія багато в чому схожі: і вона, і я виросли без батька, і вона, і я чоловіків привели жити до своїх мамам і бабусь, і у неї, і у мене дочка. Ми навіть зовні трохи схожі. У неї сильний характер, цілком успішне життя. Чим я їй заважаю?
Фото ілюстративне
