fbpx
життєві історії
Якщо ти хочеш, щоб з Наталі був толк, тобі потрібно влаштувати її в гімназію для дівчаток, – сказала пошепки мачуха моєму батькові, коли вони сиділи за столом, і пили чай. – Але ж вона знаходиться дуже далеко. Як ми туди її будемо відвозити і забирати?, – перепитав батько. – А для чого забирати? Нехай здобуває знання. Це її робота на даний час. А чого штани в нашій школі протирати

Якщо ти хочеш, щоб з Наталі був толк, тобі потрібно влаштувати її в гімназію для дівчаток, – сказала пошепки мачуха моєму батькові, коли вони сиділи за столом, і пили чай. – Але ж вона знаходиться дуже далеко. Як ми туди її будемо відвозити і забирати?, – перепитав батько. – А для чого забирати? Нехай здобуває знання. Це її робота на даний час. А чого штани в нашій школі протирати.

У нашому невеликому містечку мене та мого батька всі чудово знали. Ми жили у хорошому двоповерховому будинку, який збудував мій тато. Жили ми з ним тільки вдвох, бо мама покинула нас, коли мені було лише два з половиною роки.

До нашого міста приїхав якийсь бізнесмен. Він хотів тут відкрити свій магазин. Мама його побачила і вирішила через гроші кинути мене та тата. Вона навіть свої речі з нашого будинку не забрала. Вона просто сіла в автівку до цього бізнесмена та поїхала.

Вона зникла з життя назавжди.

Цілих вісім років мій тато виховував мене сам. А потім у нашій школі з’явилася нова вчителька з української мови.

Ніна Олексіївна приїхала до нас із великого міста. Їй одразу сподобався мій батько, і вони почали зустрічатися. А невдовзі Ніна Олексіївна переїхала до нас жити. Потім вони побралися.

Спершу все було добре. Ніна Олексіївна допомагала мені вивчати уроки. Тато радів, що з’явилася жінка, яка замінила мені рідну матір.

А потім одного разу Ніна Олексіївна сказала татові:

– Послухай мене, Володю, у нашій школі вчителі дуже погано працюють. Вони викладають зовсім нецікаво, підручники застарілі. А в бібліотеці немає жодних потрібних книжок. Діти взагалі не мають ніякого інтересу до навчання. Але ж ти хочеш, щоб Наталя вступила до хорошого університету?

– Звісно ж, хочу!

– Отож треба, щоб вона здобула гарні знання в школі!

– Але ж у нас місто маленьке і школа лише одна!

– Я знаю! Тому я пропоную віддати Наталю в гімназію для дівчаток! Там дівчатка живуть і навчаються.

– Але ж вона знаходиться за триста кілометрів від нашого міста! Це так далеко! — здивовано сказав батько.

– Але ти подумай, яку вона там здобуде хорошу освіту! Яке після цього на неї чекає майбутнє! Та вона ж поступить після цього до будь-якого університету в Києві!

– Добре, я подумаю. А потім поговорю з Наталею. Подивимося, чи вона погодиться на це!

А я одразу ж погодилася. Тато цьому дуже здивувався, але тато не знав усієї правди.

Насправді Ніна Олексіївна лише перед татом показувала, що вона мене любить і добре ставиться до мене. Але коли тата не було поруч, вона поводилася зовсім інакше.

Я розуміла, що вона хоче, щоб я була подалі і не заважали їм. А я так хотіла, щоб мій тато був щасливим. Адже він стільки років виховував мене сам. Тому я погодилася поїхати вчитися до гімназії.

І ось коли мені потрібно було йти до п’ятого класу, я вже пішла не до звичайної школи, а до гімназії. Ця жіноча гімназія-інтернат була дуже добрим навчальним закладом. Вчителі були дуже хороші: вони були досвідчені, але строгі.

Ми вивчали багато дисциплін. Нас вчили ще шити, в’язати та вчили готувати їсти, вчили співати та малювати. А ще нас вчили танцювати.

А мені дуже подобається математика. А потім, коли ми почали вивчати інші предмети, мені дуже сподобалася біологія та хімія. Я дуже любила ці точні та природні науки. Ось тоді я й вирішила, що хочу стати лікарем.

До батька та мачухи я їздила дуже рідко, тільки на канікулах. Це був не дуже радісний час у моєму житті, бо я бачила, що мачуха мене, як і раніше, не любить.

Жити в гімназії мені було не дуже добре, бо там була дівчинка Олеся, яка мене не злюбила. Все ускладнювалося тим, що ми з цією Олесею жили в одній кімнаті. Вона дуже часто мені капостила. А одного разу вона навіть сказала, що я щось їй поцупила. Мене через це мало не виключили з гімназії. Але Олеся мене пожаліла і сказала, що займатиметься моїм перевихованням…

Потім я закінчила гімназію та вступила до медичного університету. Я здійснила свою мрію та стала лікарем.

На той час мій батько вже розлучився з Ніною.

З того часу минуло багато років. Я вийшла заміж. У мене чудовий чоловік та двоє дітей. Я дуже люблю свою роботу.

І ось одного разу, коли я вела прийом, до мене до кабінету зайшла жінка. Я не могла повірити своїм очам, оскільки я одразу впізнала Ніну Олексіївну.

Ось така моя життєва історія…

Фото ілюстративне