Юля із чоловіком купили квартиру. Продавцями були колишні чоловік та свекруха Юлі.
– Купили з чоловіком квартиру! – Усміхається Юля. — Високі стелі, шикарне планування, зупинка за два кроки. А головне — ні Валентини Аркадіївни, ні її синочка над душею! Треба було бачити їхні лиця, коли вони дізналися, що їхню дорогоцінну квартиру купив мій чоловік!
Задоволенню Юлі не бачити межі. І навіть не знаю, що її більше тішить: покупка житла або гнів мами її першого кохання.
З Юрієм вона познайомилася дванадцять років тому. Метелики в животі, повне відключення від світу. І лише одне псувало цю ідеалістичну картину: Валентина Аркадіївна. Обранку сина вона відмовилася приймати, охрестивши нахабною приживалкою.
Юля працювала і навчалася, шкідливих звичок не мала, вміла прибирати та готувати. Але цього було мало. Приживалка – і цим все сказано!
Право привести кохану дівчину в будинок у Юрія було: він був таким самим власником нерухомості, як і його матінка. На кохання ця жінка дивилася скептично, зумівши одразу розглянути «справжню мету» Юлі: їхні квадратні метри.
Зважаючи на те, що предмет гордості — стара квартира — була успадкована від чоловіка нарівні з сином, Валентина Аркадіївна точно знала, про що вона говорить.
– Ні квадратного сантиметра ти тут не отримаєш! Я – господиня! – Щодня вислуховувала Юля. А тривіальне побажання «доброго ранку», Валентина Аркадіївна заміняла одне слово: — Приживалка!
Шлюб Юлі та Юри розпався не менш швидко: і року не минуло з моменту його реєстрації. Натхнена мовчанням сина, Валентина Аркадіївна зовсім перестала соромитися у висловлюваннях, дорікаючи Юлі навіть шматком дівчиною купленого хліба.
Дівчина зібрала речі і запропонувала чоловікові разом піти на оренду. Юрій відмовився, провівши дружину поглядом сумним. Розлучення, радість Валентини Аркадіївни, Юліне усвідомлення помилки.
За десять років герої знову зустрілися. За обставин дуже радісних для одного боку, і не найрайдужніших — для іншого.
— Коли наш ріелтор показав нам світлини тієї самої квартири, я здивувалася, — розповідає Юля. – Він ще додав, що там два власники і їм терміново треба роз’їхатися. Ми з чоловіком порадилися і вирішили – беремо!
Протилежну сторону представляли Валентина Аркадіївна та нова дружина її сина. Теж «приживалка», але нахабно: домоглася, щоб розмін і відселення свекрухи відбулося.
— Мене не було ні на огляді, ні на угоді. Навіщо? Квартиру я бачила, навіть мала честь у ній мешкати. А якби Валентина Аркадіївна мене побачила, то цілком могла б і передумати, тільки через вроджену шкідливість. Тож я сиділа тихо, як мишка, і не відсвічувала.
Через тиждень після угоди Юрій із дружиною звільнили приміщення, придбавши зустрічний варіант. А ось Валентина Аркадіївна, замість прописаних у договорі двох тижнів, почала просити ще місяць.
— Вона зателефонувала моєму чоловікові. Він їй повідомив, що порадиться зі мною та передзвонить. Але передзвонила я. Озвучила, що жодного місяця не буде, і що ми перевеземо речі у призначений день. Колишня свекруха мене не впізнала, умовляла, плакалася на приживалку, пригріту Юрою. А мені стало так кумедно: нагорода знайшла свого героя! Вона так тремтіла за свою квартиру, що вижила мене.
Нові власники приїхали перевіряти, чи з’їхала стара жиличка. Тоді й відбулася сцена із впізнаванням. Валентина Аркадіївна почала кричати, що визнає угоду недійсною, що перша приживалка все одно нічого не отримає. Жінка навіть зателефонувала синові, який зірвався та приїхав.
— Вони дивилися на мене, як барани на нові ворота, поки чоловік вимовляв, що змінить замки і викине речі в під’їзд. Це була, мабуть, найепічнеша сцена в моєму житті.
Розум переміг: колишня власниця зібрала речі. А Юля вирішила, що у колишній кімнаті колишньої свекрухи буде спальня.
— Мене і другий варіант влаштував би: викидання речей у під’їзд. По-своєму Валентина Аркадіївна мала рацію: тепер її ненаглядна квартира належить мені. Сподіваюся, що вона живе тепер у якійсь маленькій квартирі.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
