Я вирішила передати сімейну таємницю братові та його дружині. Я й гадки не мала, наскільки це буде драматично
Наші сімейні зустрічі завжди оберталися навколо одного – знаменитого яблучного пирога. Рецепт, який передається з покоління в покоління.
Насправді ніхто не пам’ятав, хто придумав рецепт, але він був унікальним. Це мені доручила мама, якій довірила її мама і так далі, розумієте.
Але оскільки Боженька вирішив так, що дітей в нас з чоловіком немає, я вирішила довірити цю добре збережену таємницю сім’ї свого брата.
Рецепт був написаний на старому, вже злегка зігнутому папері, і багато букв уже не можна було навіть прочитати, але я стільки разів пекла по ньому, що запам’ятала. А коли я випадково забула, то зрозуміла, що було написано на папері.
Тож я покликала родину мого брата, бо, як я вже згадувала, у мене дітей немає, і вирішила приготувати цю випічку, а заодно і показати їм, як це робити, а потім передати рецепт дружині брата.
Усі п’ятеро людей – брат, невістка, і їхні троє дітей – скупчилися навколо мого кухонного стола й дивилися мені під руки, щоб переконатися, що вони нічого не пропустили.
У мить, коли я викладала мариновані яблука на тісто, Світлана, старша дочка мого брата, потягнулася до паперу, який лежав переді мною, і, перш ніж хтось із дорослих встиг зреагувати, розірвала його на дрібні шматочки, і стала кидати їх собі на голову і вигукувати: “Ура! Іде сніг!”
Ми всі стояли, як ошпарені. Рецепт, який пережив на папері кілька десятиліть, раптом зник. На обличчі Світлани відразу з’явилося розчарування, коли вона зрозуміла, що зробила щось не так.
– Ти ж пам’ятаєш рецепт, Вероніко, чи не так?, – запитав мене брат із таким же приголомшеним виразом, як і Світлана, яка тим часом плакала. Я подивилася на нього і хотіла сказати “так”, але раптом моя голова спорожніла. Наче весь рецепт зник зі світу разом із тим папером.
Самі не свої ми почали збирати клаптики паперу по всій кухні. Дитина хотіла виправити ситуацію тому швиденько зібрала пазл з крихітних шматочків за кілька секунд.
– Де у вас лежить скотч? – запитала мене племінниця.
Ми повільно складали всі частини, які могли знайти, на лінію, сподіваючись, що нічого не пропало. Звісно, ми не знайшли кількох шматочків, але все ж вдалося прочитати найголовніше, щоб можна було допрацювати та переписати рецепт.
Під час приготування я щось додавала своє, уся сім’я радила мені смаки, які вони запам’ятали з торта протягом усього часу, поки його смакували, і раптом народився абсолютно новий рецепт.
Для певності ми переписали його на кілька аркушів, а також сфотографували та зберегли на диску в Інтернеті, щоб не загубити.
Відтоді я пекла торт кілька разів, і моя невістка теж, і щоразу він був іншим на смак. Хоча це вже не той, який передавався в родині, можливо, з 19-го століття, його основа продовжуватиме передаватись і, безумовно, з часом стане ще кращою версією себе.
А у вас є щось схоже в родині?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
