Головна

життєві історії

Однак справа ця була неприбуткова. Не бджоли тоді годували Миколу, а він їх. І Валя його не розуміла. В той останній їх вечір Микола знову завів мову про переїзд.
життєві історії 0
Кажуть, що час лікує. Валентина так і не змогла в цьому переконатися. Минуло три роки, і тільки тепер думки про колись кохану людину перестали її відвідувати. Хоча все
Сестра пішла в школу, коли мама знайшла пристойну роботу і стала більше приділяти нам уваги. Але чомусь шкодувала сестру, кажучи, що їй було важко такій маленькій без мами, а те, що я всім займалася, вона сприймала, як належне, повторюючи: “ти ж старша”
життєві історії 0
Після того, як батьки розлучилися ми залишилися жити в однокімнатній квартирі. Мама працювала і ще підробляла прибиранням вечорами, ми з сестрою майже постійно були самі по собі. Мені
Для моєї невістки ці діти виявилися непотрібними. Вона вдруге вийшла заміж та живе щасливо. У новій сім’ї виховує донечку, а про синів вона й не згадує
життєві історії 0
Мені важко, та ніхто того помічати не хоче. Мене звати Оксана і мені 53 років. З чоловіком вже разом давно. Після одного трагічного для всіх нас дня, мої
З перших днів нашого спільного життя, ми їздили кожні вихідні до неї в село – то копати, то полоти, то будуватися. Справи були завжди. Вона завжди говорила: “Вам все дістанеться, для себе робите”. Коли я намагалася заперечити, що будинок в селі нам не потрібен, ображалася і висловлювала чоловікові, що я невдячна
життєві історії 0
Зі своїм чоловіком я прожила 3 роки і добре, що у нас немає з ним дітей, а то довелося б зараз взагалі нелегко. Це другий шлюб і для
Мама й гадки не мала, що так вийде. Прожити більше 30 років разом, все ділити і отримати такий удар. Брат сприйняв цю новину теж з великим подивом. Але якщо я змирилася, то він переконує маму піти в суд, відстоювати свої права
життєві історії 0
Мама на пенсії, разом з чоловіком більше 30 років. Для нас він не рідний батько, мама прийшла жити до нього коли ми буле ще зовсім маленькі. Ми з
“Не хочу жити у ваших злиднях, не хочу, що б і моє життя пройшло ось так, як ваше з бабусею: на городі і у свинарнику, – говорила-рубала Вероніка матері. – Тому я вийду заміж за Івана Павловича. Він мене в люди виведе, світ покаже, розкішне життя. А я його за це поважати і любити буду.” У Людмили аргументи скінчилися, на дочку вони не діяли.
життєві історії 0
– Не хочу жити у ваших злиднях, не хочу, що б і моє життя пройшло ось так, як ваше з бабусею: на городі і у свинарнику, – говорила-рубала
Прохолода приємно освіжила гаряче лице дівчини. “Що ж робити? – бурмотіла Віка. – Погодитися? Але ж він бабій, ловелас!” “Куди ти поділася?” – пролунав за спиною приємний чоловічий голос, перервавши боротьбу розуму і моральності. Віка обернулася и в прямому сенсі наскочила на Микиту, першого красеня їх відділу, того самого колеги, що в’ється за нею весь сьогоднішній корпоратив. Руки хлопця спритно обняли дівчину.
життєві історії 0
Віка вийшла з банкетного залу. Музика, сміх і крики колег залишилися за зачиненими дверима. Корпоратив в основній фазі: навіть сором’язливі співробітники забули про комплекси і наввипередки брали участь
Дівчинка виросла в важких умовах, батьки розлучилися, коли їй було 2 роки, а згодом і мама втекла, залишивши дочку на піклування бабусі. Тому вона бачила наші відносини і всерйоз ревнувала сина до нас. Я бачила його, коли він йшов спати, і як його настрій кардинально змінювався вранці. Йому весь час капали на мізки, що він не захищає її від нас (від своїх батьків!)
життєві історії 0
Максим у нас єдиний синочок. Сказати що ми любимо його, нічого не сказати. В його виховання ми вклали всю свою душу. Дали гарну освіту за кордоном. Забезпечили квартирою
Я була настільки здивована його поведінкою, я тремтіла від страху, сльози лилися струмком. А найгірше те, що зранку він, як завжди, сказав: “Вибач, вчора лишього натворив, ти просто не виводь мене з себе і все буде добре”. Вибач? Як таке можна вибачити? Я чекаю того дня, коли зможу поїхати з дому і забути батька, як страшний сон. В цьому випадку мені дуже жаль маму, адже вона любить нас, та нічого зробити не може…
життєві історії 0
Живемо ми в котеджному містечку. Батьки обоє працюють, добре заробляють. Ми з братом ходимо на всякі гуртки, секції, нам купують брендовий, якісний одяг. Загалом, фінансово нам нема на
Ось сидимо, розмовляємо, раптом двері відчинилися, і повз нас хтось прошмигнув, на ходу буркнувши: “привіт”. Я відразу зрозуміла, що це вона, сестриця, але вона навіть не затрималася біля нас, а відразу зайшла в кімнату, а ми сиділи на кухні
життєві історії 0
Є у мене тітка, живе вона в селі, у неї 3 дочки і син. Одна дочка, найстарша, живе в сусідньому місті за 30 км, але ми не спілкувалися.

You cannot copy content of this page