Я ніколи б не подумала, що мене таке чекає в житті. Та нічого не поробиш.
Свою квартиру ми з чоловіком купили приблизно 12 років тому. Майже з перших днів стали дружити з новими сусідами, що живуть, навпроти.
У нас підростали двоє дітей, і у них. Ми з сусідкою були в декреті, тому багато часу проводили вдвох. Ходили з дітьми на дитячий майданчик, у магазин за продуктами, а потім уже й наші чоловіки почали дружити.
Що ми лише за ці роки не переживали разом! Спільні подорожі, пікніки, дитячі дні народження, ремонт у квартирі. Ольга часто залишалася з моїми дітьми, якщо мені потрібно було вийти кудись, точно так робила я.
Мій чоловік брав на своє ім’я їм кредит. Коли ми тільки переїхали, то нашому старшому синові було 7 років, сусідській дівчинці Ярині – 9. Діти одразу порозумілися, дружили. Молодші так взагалі, майже з пелюшок разом. Можна сказати, що ми стали родичами.
Мій Антон закінчував школу, а Ярина вже вступила до університету. У дівчини почалося студентське життя, вони рідше стали бачитися. Компанії стали різними.
У випускному класі син почав зустрічатися з однокласницею. Ми давали йому кишенькові гроші, щоб він міг її зводити в кіно, купити квіти та шоколадку.
Особливо в його стосунки не втручалися, самі розуміли, що таке перше кохання. Чоловік провів з ним розмову про, самі розумієте. Все було ніби й добре.
Однокласницю Антона я добре знала, тісно спілкувалася з її мамою у батьківському комітеті. Ми обидві були в курсі того, що наші діти зустрічаються. За пів року вони розбіглися, ніхто з цього приводу не засмутився.
Після школи син вступив до університету. Все начебто добре, якби не одне “але”. Виявилося, що Ярина, наша сусідка, чекає на дитину від Антона!
Сказати, що я була в подиві – нічого не сказати. Як так? Коли встигли? Діти завжди нам казали, що просто друзі! Що робити? Готуватись до весілля?
І ще тисячу запитань у цьому дусі крутилось у мене в голові. Ми з Ольгою вирішили поки що чоловікам не говорити, покликали дітей, вчотирьох вирішили поговорити.
Антон сказав, що одружуватись не хоче, але як Ярина вирішить, так і буде. Сказав, що в будь-якому випадку дитину прийме. Дівчина теж заміж не хотіла, але ж дитина це не лялька.
– Доню, тобі навчання треба закінчити, а у батька твоєї дитини ще молоко не обсохло на губах! Приведеш дитинку на світ і підеш вчитися. Я буду її виховувати.
Я сказала, що також буду допомагати з немовлям. Від онука чи онучки я не відмовляюся. Дівчина відповіла, що сама буде виховувати дитинку, а ось що стосується весілля, то вони спішити не будуть. Почуттів одне до одного немає, тільки дружні. Те, що між ними сталося, назвали випадковістю.
Настав час повідомити новину нашим чоловікам. Мій прийняв це спокійно, навіть зрадів. А ось чоловік Ольги почав злитися на нашого сина, а свою Ярину готовий був прогнати з дому, щоб жила у нас. (потім заспокоївся).
По під’їзді розлетілись чутки, тільки лінивий не чув і не знав, що ми скоро станемо дідусем і бабусею, а між колишніми друзями пробігла чорна кішка.
На даний час Ярина на шостому місяці. Один Бог знає, що буде дальше!
З найкращих друзів ми перетворились на найгірших ворогів. Ось таке буває в житті…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
