Два роки я справно надсилала гроші додому, адже виникла така потреба і я не могла відмовити найріднішим. Брат Петро їх отримував і відносив батькам, але після недавнього дзвінка батька я дізналася про жахливу правду.
Дванадцять років я живу в Канаді. Полетіла колись молоденькою перекладачкою і лишилася. Мені було простіше, ніж багатьом іншим: я добре знала мови. Англійська майже ідеальна, а з французькою треба було ще попрактикуватися. Це дозволило мені знайти відносно хорошу роботу.
Потім я потихеньку почала відкладати гроші і більше розумітися на внутрішній політиці нової для мене країни: у тому, як люди тут мислять, чим по-справжньому живуть. Це дуже цікаво!
Паралельно з цим у мене з’явився чоловік, українець, який народився вже тут, скоро ми з Олівером одружилися. Незважаючи на вік, це був перший шлюб і для нього, і для мене.
Чоловік досі захоплюється моїм умінням тверезо дивитися на речі і не давати емоціям узяти гору. І це іронічно, оскільки саме зараз моя голова просто перевантажена непотрібними питаннями, які я давно б вирішила, не торкайся ситуація моїх рідних та близьких. Але в цьому випадку все набагато складніше.
Мої батьки – справжні трудяги, як то кажуть, сіль землі. Вони, як і ми з братом, народилися в тому самому селі на Полтавщині. І мама з татом нічого не цінували більше, ніж чесну праця людини. Саме вони прищепили мені любов до працьовитості та чесність по відношенню до інших людей.
Але мене з дитинства не влаштовувало життя, в якому я постійно бачила ті самі обличчя, однакові місця і лише фізичну роботу з ранку до вечора. Тому я й намагалася вивчитися, щоб потім вступити до міського вишу на нормальну спеціальність.
Хлопчики, подруги, клуб – це для мене було лише втратою часу. Але після школи я змогла своїм розумом досягти переїзду в місто і навіть примудрилася отримувати стипендію, чим у моєму селі мало хто міг похвалитися.
Час минав, і я ніяк не могла знайти нормальну роботу. Викладати для мене було нудним заняттям, але репетиторство давало непоганий прибуток. Тож нічого дивного, що я все-таки зважилася віддалитися від своєї малої батьківщини ще більше, поїхавши за кордон. У зовсім нове для мене середовище. Зрештою, залишилася в Торонто назавжди.
Я не втратила добрих стосунків із мамою й татом. Ми продовжували спілкуватися через Інтернет, дякую братові, що навчив їх користуватися надісланим мною планшетом. Брат, до речі, теж переїхав до міста неподалік нашого села і там уже одружився.
Петро влаштувався ріелтором. На жаль, я не була у нього на весіллі, але надіслала подарунок. Не хотіла втрачати з ним нашого родинного зв’язку. Він теж хотів спілкуватися, познайомив мене із дружиною. Ми завжди нормально спілкувалися.
У якийсь момент я зрозуміла, що мої фінансові питання вже вирішені, так що мені не важко буде допомагати батькам, нехай це буде і не особисто. Я переглянула свої витрати і прибуток, підрахувала, яка сума не позначатиметься на моєму родинному бюджеті і вирішила ці гроші просто надсилати мамі з татом. Вони вже у тому віці, коли зайва копійка не завадить.
Тож поговоривши з братом, я почала щомісяця висилати йому гроші на картку. Він їх обмінював за курсом та віддавав нашим батькам. А ті вже їх витрачали на власний розсуд.
Для села це найчастіше питання ремонту, опалення тощо. Садиба іноді стає просто справжньою фінансовою воронкою. Якщо хтось каже, що жити у приватному будинку дешевше, знайте, це зовсім не правда!
Так минуло близько двох років. Батько розповідав, як вони зробили внутрішній ремонт у кількох кімнатах: нічого особливого, суто косметика.
Але як їм з мамою було дивно, коли вони побачили звичайний каталог будівельних матеріалів і як у наш час можна облаштувати собі житло. Для них простих людей це було справжнім відкриттям. Я тоді ще трохи заплакала: як, виявляється, мало треба людині для щастя.
У брата теж були новини: після кількох спроб у них із дружиною нарешті народилася дочка. Прекрасна подія, і я, звичайно ж, негайно вислала йому трохи грошей як подарунок для новонародженої племінниці. Словом, життя тривало.
Але одного разу мама, спускаючись зі сходів, упала і дуже пошкодила ногу. Нічого страшного, але потрібен був догляд, та й консультація у лікаря влетіла в копійчину: маму везли на швидкій до міста, бо від лікарні в нашому селі залишилася тільки назва.
Але виїзд був нічний, тож на вуха поставили половину ординаторської. Коли тато мені все це розповідав, я думала, що посивію, не інакше. Але він сам мене ж і заспокоїв, що тепер все добре. Але потім зніяковіло подивився мені в очі і спитав, чи не могла б я допомогти їм грошима? Адже в брата поповнення – соромно просити.
І тоді я запитала, невже вони досі роблять удома ремонт, що висланих мною грошей уже не лишилося? І ось тоді я дізналася, що гроші мій братик приносив лише перші 2 місяці.
Потім Петро привозити лише матеріали та якісь продукти на свій смак, а останні півроку нема й того. Причиною назвав те, що в мене почалися якісь фінансові складнощі, але я, бачите, не дуже хочу про них говорити. Яка нахабна брехня!
Звісно, наступний мій дзвінок був братові. Я все не могла повірити в те, що сказав батько. Думала, що він помилився. Вік, неуважність, хоч щось. Але брат спокійним тоном відповів, мовляв, так і є. Аякже? Має дитину, їй потрібні були гроші. І він вважав за потрібне направити їх саме у це русло.
За мамину поїздку до лікарні він розрахується зі своєї кишені. Але щоб я розуміла, жодної провини за собою він не відчуває.
Тепер, каже Петро, нехай я наймаю окрему людину, яка мінятиме мамі з татом надіслані мною гроші. Якщо я взагалі маю таке бажання. І поклав слухавку.
Мораль? Та я сама досі в осаді. Мабуть, брат якось попросив у батьків гроші, а вони йому відмовили. Ось він і вирішив витрачати їх, як сам захоче. Я не знаю, але нічого кращого просто не придумала.
Так, я уже поспілкувалася у соцмережах із колишньою однокласницею. Грошовим питанням для мами з татом тепер займатиметься вона за невелику плату. Але мені не дає спокою думка: чи варто оце воно того було, щоб брат із сестрою втратили один одного? А у нас з Петром вийшло саме так. Всім добра й миру!
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.