Андрій з Марусею виросли в одному селі. Після закінчення вузів побралися. Маруся вчителем початкових класів працювала, а Андрій котельнею в школі керував, та й по будівництву підробляв. Шкідливих звичок не мав, тому завжди робота для нього була: таких в цій професії, тим більше рукастих, шанують.
В своєму домі завжди робота є. Господарство не велике, але вимагає постійного догляду. Ось вже й третя осінь наступила, як його Маруся в далекій Італії працює. Не захотіла вона горбатитися в рідній школі за тих пару тисяч.
– Відпусти Андрійку. Я вам буду гроші висилати. Нашій Оленці допоможу квартиру купити, а то скільки по чужих кутах маятися будуть. Он моя подруга дитинства, на якій посаді була, замісник директора, і все покинула, та й в Італію подалася, а я зі своєю роботою так довго думаю. Женька вся в золоті приїжджає звідти, а убьори… ти бачив, в яких вона нарядах останній раз приїхала? Мені таке й не снилося.
Не втримати було Марусю. Навіть те, що дочка якраз повідомила, що вони скоро стануть бабусею та дідусем не допомогло. Вона вже уявляла себе панею, в дорогому вбранні та золоті.
Спершу Марічка висилала якісь гроші чоловіку. Доньці справді допомогла з квартирою. Молодята перебралися жити до столиці, де придбали хорошу квартиру в новобудові. А згодом Андрій сам сказав, щоб не пересилала. Скільки йому треба для життя. Та й сам ще в силах, якусь копійку заробити.
– І чого їй там сидиться, в тій Італії. На Великдень, всі, хто за кордоном був – поприїжджали. В церкві яблуку не було де впасти. А моєї Марусі нема. Їй все мало та мало. Бо як ще пояснити її відсутність. Вже більше року взагалі не появляється. Телефонує рідко. Все списує на зайнятість.
Наближався день народження єдиної Андрієвої онучки. Попросив він сусідів пригледіти за господарством, а сам подався до столиці. Скучав дід за говорушкою Настусею. По дорозі накупив різних смаколиків, іграшок. З дому взяв всього домашнього: сиру, сметани, когута молоденького прихватив: вже на декілька раз на бульйончик Оленці буде, як не як, а домашнє не магазинне.
В столиці його зустріли радісно. Молоді святкували день народження доньки в дорогому ресторані. Красива фотозона, шикарні столи, радісні гості і неймовірно щаслива Настуся.
– Два рочки нашій красунечці. А бабуся все ту Італію пильнує. Нє, щоб насолоджуватись прекрасним життям тут, на Україні, поруч з рідними…
Додому повернулися пізно ввечері. Сіли після святкування за стіл. Бачив він, як важко було Оленці починати цю розмову. Розумів він, про що буде йти мова.
– Я не хочу робити тобі боляче, але… в Італії у мами є чоловік, і вона не планує більше повертатися жити до України.
– Доню, ти думаєш я цього не знав. Серце завжди відчуває всю правду. Я вже не молодий, надіявся, що таки одумається і повернеться до мене, але раз так, значить така моя доля.
На наступний день повернувся Андрій до свого рідного села. Осінь цього року була неймовірно красива. Все подвір’я було осипане листям з горіха. В рідному домі його чекав вірний друг Барсік, з яким чоловік кожного дня говорив по душам. Лише він знав, як важко дається Андрію ця ненависна Італія.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook