До юристів нашого офісу звернулася за допомогою Юлія Семенівна, 67-річна пенсіонерка, щоб ми їй допомогли звернутися до суду для зтягнення аліментів з сина Богдана.
– Син повинен мені виплачувати аліменти! Так, я залишила його без квартири, але я народила і виростила Богдана, і він мусить за мною доглядати, як не справами, то хоч грошима!
Ось її історія.
Взаємини із сином Богданом у жінки зіпсувалися років вісім тому, коли він, усупереч волі матері, раптово вирішив змінити все своє життя.
Юлія Семенівна зі сльозами на очах розповідала, як раділа вступу на бюджет до юридичного вишу сина, куди він вступив у 2010 році.
Так, вона розуміла, що хлопцеві туди душа не лежала, він звик займатися зі своїми комп’ютерами, але брат її чоловіка був впливовим чиновником і обіцяв влаштувати кар’єру хлопцю, батька якого рано не стало.
У 2012 році вона дізналася, що син відрахований – виявляється, останні кілька місяців він десь підробляв в Інтернеті і практично закинув на навчання – будував «правильну» кар’єру.
На всі претензії відповів, що не бачить себе юристом і освоюватиме технічну професію, в Інтернеті він бачив більше майбутнього, ніж у кабінеті.
За свої власні гроші Богдан вступив на скорочені курси web-програмування і буквально через кілька місяців вже знайшов віддалену роботу з гідним заробітком – займався технічною підтримкою якихось сайтів.
Мати потрапила в стаціонар від хвилювання, а дядько, який приїхав «вправляти розум», був фактично спроваджений хлопцем зі сходів після не надто приємних висловлювань.
Друга суперечка виникла у 2015 році, коли у Богдана з’явилася дівчина, з якою він вирішив жити під одним дахом.
Юлія Семенівна мала дві квартири, крім тієї, де вона жила. Одна дісталася від її матері у спадок, друга була отримана чоловіком свого часу у рахунок компенсації якогось боргу за бізнес, що розвалився, на початку 2000-х років.
Як чоловіка жінки не стало, ця квартира була оформлена на неї, тому що Богдан був ще неповнолітнім. Ось ця квартира, що залишилася від батька, завжди уявлялася як житло Богдана у майбутньому.
Але в ній майже весь цей час проживала племінниця Юлії Семенівни – 27-річна Ксенія разом зі своїм чоловіком та дитиною. Юлія Семенівна навіть у розмові казала, «Ну ось, живуть у Богдановій квартирі, ні прол що не турбуються»
Сімейство племінниці відверто байдикувало, народжував діточок (вже двох), абияк платило комуналку та «оренду за бажанням» – по 3-5 тисяч гривень на місяць, які Юлія Семенівна соромилася брати з біднесеньких. Друга квартира знаходилася в оренді сторонніх людей.
– Твоя дівчинка мені не подобається, не буде у вас щастя! – заявила тоді сину наша клієнтка.
Обраниця Богдана Іванна матері до душі не припала. З яких там причин – невідомо, не пара і все тут.
Прохання Богдана про звільнення «його» квартири мати відхилила – мовляв, куди сім’ю виселяти, та й не потрібне воно йому: дівчинка ця не пара, матері краще знати. Хочеш, веди її сюди. Подивлюся. що вона собою представляє.
Сказавши, що і з освітою «мати вже один раз краще знала», досить з нього, син покинув батьківський будинок і переїхав з Іванною на орендовану квартиру.
– Ну, нехай племінниця зі своїм неробою тобі допомагають, раз тобі вониважливіші за сина. Батько перевертається від твоїх вчинків! Від будь-кого чекав обману – але не від рідної матері! – кинув тоді на прощання Богдан і майже рік до ладу не спілкувався з матір’ю.
– Ось уявляєте! Життя собі зіпсував, людиною міг же стати – але сидить у якомусь підвалі, щось робить, нікому незрозуміле! Запитують у мене – хто твій син? А я що скажу? Ніхто? Чоловік у підвалі за комп’ютером? – у сльозах розповідала Юлія Семенівна юристові. – Міг бути адвокатом, чиновником, суддею! А став ким? Ще дівчина ця його, таке ж ніхто – якась блогерка без освіти! Сором сім’ї!
Як виявилося, «місцем у підвалі» виявився офіс подружжя – вебстудія Богдана та приміщення для трансляцій ефірів його дружини Іванни, яка вже на момент зустрічі була дуже успішним б’юті-блогером із більш ніж 100 000 підписників.
А у 2017 у пари народилася двійня, тепер вони ще вели разом «батьківський блог».
Навіщо аліменти Юлії Семенівні?
У 2018 році жінка занедужала, потрапила у стаціонар. Минулося майже без наслідків, але всі навантаження заборонені, потрібні ліки та суто технічна допомога – пансіонатами, санаторіями їздити. І тут вона вирішує, що настав час «спитати з сина синівський обов’язок».
Богдан щиро не розуміє, до чого він тут? Юристи спробували відпрацювати мирову угоду, але нічого не вийшло. У розмові з юристами він досить чітко і різко позначив позицію:
– Яка допомога від мене потрібна? Сидіти я з нею не можу і не буду, мою сім’ю хто годуватиме? Таксі викличу, якщо куди треба їхати – без проблем. Продукти везу, ліки – ні копійки з неї не беру. І взагалі, я не зобов’язаний це жодного разу робити – у неї у власності дві квартири додаткових, і те, що вона одну віддає безплатно рідні – це її проблеми. Нехай вони допомагають, оформляють довічну ренту чи мама спадщину на племінницю переписує! Мені нічого не треба. Як до мене – так і я, нічого особистого! Хоче аліменти – уперед, хай пробує. Але у мене двоє дітей та іпотека зі щомісячним платежем у 20 тисяч гривень, а от у суду питання про її квартири точно виникнуть.
Проаналізувавши ситуацію, наші юристи нічим жінку не обнадіяли – її середній щомісячний дохід становив близько 30 тисяч гривень – її пенсія держслужбовиці, 12 тисяч оренда однієї квартири та якісь гроші від орендарів-родичів.
Близько 2 тисяч гривень на місяць ще приносив вклад у банку.
І хоча син явно заробляв більше, на серйозні суми розраховувати їй не доводиться. Хіба що зовсім зі здоров’ям важко стане.
Суто на вигляд пенсіонерка виглядала дуже заможною і навряд чи могла претендувати на отримання аліментів від сина.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
