Коли я дізналася, що у молодшої доньки Юлі скоро народиться двійня, я, звичайно, кілька днів ходила в прострації, але потім все ж вирішила допомогти їй фінансово. Недавно покликала дітей на вечерю, розповіла дочкам про свої плани на дачу і моє бачення цієї ситуації.
Після нашої нещодавньої зустрічі з дітьми у мене досі такий неприємний осад на душі. Сумно усвідомлювати, що троє дорослих людей можуть так ось погризтися між собою. І чому? Через звичайну дачу. Нехай і не стару, так. Я не неї в Італії свого часу заробила.
Але ж це лише матеріальна складова наших стосунків! Як можна бути такими дикими і черствими одне до одного? Словом, ця суперечка дітей стала для мене несподіванкою.
Вся справа в тому, що моя друга дочка чекає на дитину. Точніше, дітей. Лікарі вже сказали, що Юля матиме двійнят. Для мене це як добра звістка, справжнє диво. Я від радості аж літала кілька днів!
Тому я і вирішила продати совю нерухомість за містом і на виручені гроші допомогти рідній дитині. Хіба це погане рішення, тим більше зараз, коли у світі і нашій країні відбувається незрозуміло що?
Старша дочка Галинка вже має дітей. Але вона досить добре забезпечена. Її чоловік пристойно заробляє, їздить на дорогому авто, а їхні діти нічого ні в чому потребують. Я сама бачила і знаю, про що говорю.
Два роки тому вони всією родиною їздили на відпочинок у теплі краї, цього літа відпочивали в Карпатах, та й на Новий рік і дні народження дарували один одному такі подарунки, що аж ух. Сучасну техніку, гаджети прикраси. Тож у цьому плані, я вважаю, у них все дуже добре.
Інша річ, що Галина зі своїми дітьми не завжди може впоратися. Але я давно їй казала не виховувати з моїх онуків егоїстів, а вона не слухалася. От вони потихеньку й сідають дочці й зятю на голову. Але то не моє діло .щиро кажучи.
Син мій Тарас, наймолодший, теж одружений, але поки ще без дітей. Нічого, встигнуть. Він багато працює, недавно закінчив якісь курси для підвищення кваліфікації, тож і в нього, я сподіваюся, майбутнє перспективне і світле.
Тарас живе у будинку у батьків дружини. Але ви не подумайте, там величезний особняк, в який навіть я б не проти переїхати: місця вистачило б із головою. Тесть із тещею, мені здається, хороші люди. Тож, сподіваюся, Тарасу там добре.
І ось Юля. Середня дочка. У неї у шлюбі якось все вийшло дуже сумбурно, поки що ніякої стабільності. Вони з чоловіком винаймають однокімнатну квартиру, і я досі не знаю, як вони взагалі думають розширюватись. Жити вчотирьох у такій шпаківні – так собі варіант.
Я навіть думала запропонувати їхній родині переїжджати на ту саму дачу. Але вона далеко від роботи та й від інфраструктури міста. Були б гроші – живи-не хочу, як то кажуть. Навколо чисте повітря, природа. А сама дача утеплена і з більш-менш нормальним ремонтом. Тому й ціну за неї вдалося отримати непогану.
Але ось нестиковка вийшла. Виявляється, кожен з моїх дітей на цю нерухомість мав свої плани. Тарас навіть пропонував залишити все. як є і домовитися приїжджати туди час від часу, щоби кожна сім’я не заважала іншій. Один місяць він, потім ще хтось із сестер і так по черзі.
З одного боку, може воно і так. Та тільки досі всім, крім мене, на цю дачу було начхати. Це я туди їздила, я і прибирала там, дивилася, що десь встигло зламатися, лагодила за свій рахунок. Ця дача була нашою з чоловіком мрією. Я її купила після двох років роботи в Італії. А чоловіка раптово не стало. Ось така історія.
Отже, після продажу нерухомості всі мої діти раптом різко захотіли схопити собі шматочок. Але мені здається, має бути не зручно, а щоб справедливо. Хто найбільше потребує фінансової допомоги, у кого зараз найважча доля? Ось тому я і передала всі гроші лише Юлі. Чи я думала, що роблю хорошу справу? Звичайно. Чи я могла підозрювати, чим це все обернеться? Аж ніяк.
Тепер я водночас і найкраща, і найгірша мати. Син залишився при своєму, тільки якось голосно зітхнув перед прощанням. Дуже сподіваюся, що моя невістка не пиляє його за таку «втрачену нагоду». Юля, само собою, дякує і обіцяє, що в майбутньому дуже старатиметься повернути хоча б частину грошей.
Але всі розуміють, що коли ти одразу маєш двох маленьких дітей, нічого вже повернути не вийде. Тут би свої справи якось вирішити.
Але Галина взагалі перегнула палку. По-перше, перестала зі мною розмовляти. Зовсім. Я намагалася до неї додзвонитися, вчора точно дзвонила. Не бере слухавку. А перед цим на нашій зустрічі вона навіть обіцяла найняти юристів, щоб вони розібралися, чи правильно я вчинила, і взагалі, чи не вийшло так, що вона у цій ситуації найбільше втратила?
І я переживаю, що в Галини справді все може вийти. Вона з дитинства вперта і не пожаліє жодних грошей, аби досягти свого.
Ось така ситуація. Діти перестали ладнати між собою через те, що комусь одному з них жити стало трохи легше. При цьому на інших це зовсім не вплинуло. І це для мене дуже сумно. Конфлікт дітей вибив в мене ґрунт з-під ніг. Невже вони не розуміють, що їхній зв’язок має бути набагато міцнішим за якусь нещасну дачу? І як їх тепер помирити?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
