fbpx

Сім’я маленької, пухкенької Соні була дуже бідною, ледве зводила кінці з кінцями. Соня  одягалася у все стареньке і в те, що хтось не доносив і віддав, тому однокласники постійно грузували з “убогої” дівчини. Після того, як її ледве врятувала швидка, Софія пообіцяла собі, що доведе однокласникам: вона краща за них! Минуло 12 років. Зателефонувала якось сестра: “Сонь, привіт! Уявляєш, нам в поштову скриньку кинули запрошення на зустріч випускників, особисто для тебе. Його організовує ваш класний керівник. Підеш?”

Маленька, пухкенька Соня жила в дуже маленькому містечку. Сім’я її була дуже бідною, ледве зводила кінці з кінцями. Мама сама піднімала трьох дітей, вдень працювала на заводі, а ввечері – санітаркою в місцевій лікарні. Батька Соня ніколи не бачила, він просто втік, коли їй виповнився рік.

Соня одягалася у все стареньке і в те, що хтось не доносив і віддав, тому однокласники постійно грузували з дівчини. У класі з нею ніхто не хотів дружити, адже це так не круто – спілкуватися з “убогістю”.

Кожного дня однокласники вигадували щось нове для Соні: то в портфель хліба напхають, то в калюжу ранець кинуть. На різкі, образливі прізвиська вона вже давно не звертала уваги. Стусани, підніжки стали для Соні звичайними буднями.

Години в школі були для неї справжнім випробуванням. Одного разу, коли нікого не було вдома, виснажена пресингом ровесників Соня таке втнула… Дістала всі мамині таблетки і…

Додому вчасно повернулася старша сестра, яка негайно викликала швидку. Соню врятували. Вона довго приходила до тями. А коли повернулася до школи, все було, як і раніше.

Однокласники ні на краплину не покаялися і все тривало в тому ж дусі.

В той момент Софія вирішила для себе, що зробить все можливе, щоб довести їм, як вони сильно помилялися.

Після 9-го класу Вона поїхала в сусіднє містечко, вступила до технікуму, а ввечері підробляла офіціанткою.

Минуло 12 років.

За цей час Софія піднялася до управляючої кафе, закінчила заочно інститут.

Стала гарнрою і впевненою у собі жінкою, чоловіки оберталися їй услід. Софія допомагала своїй сім’ї, навіть мама могла дозволити собі більше не працювати.

Одного разу їй зателефонувала сестра:

– Сонь, привіт! Уявляєш, нам в поштову скриньку кинули запрошення на зустріч випускників, особисто для тебе. Його організовує ваш класний керівник. Підеш?

– Якщо чесно, абсолютно не хочу! Не хочу бачити всі ці пики, – спокійно відповіла Софія.

– Ти що?! Зовсім забула?! Пам’ятаєш, як ти мріяла їм усім носа втерти. Це твій зоряний час. Я б точно пішла! – вмовляла сестра.

– Ну добре, але якщо щось піде не так, це буде на твоїй совісті! – посміхаючись, сказала Софія.

У призначений день Соня прийшла в школу. Підійшла до кабінету і довго стояла перед дверима. Вона подумки заспокоювала себе і змушувала зайти в цей чужий їй клас. Зважилася. Прочинила двері. За партами вже сиділи її давно дорослі однокласники.

Вона боязко зайшла. У кабінеті повисла незручна тиша. Ніхто з однокласників не міг її впізнати, чувся здивований шепіт.

Перед ними стояла тендітна довгонога красуня з чарівними блакитними очима.

Соніна рука злегка здригнулася від пильної уваги присутніх, вона мало не впустила свою маленьку сумочку від Шанель.

– А ви хіба з нами вчилися? – крикнув з класу все той же неотесаний Діма, який багато років тому зіштовхнув її в брудну калюжу.

Соня зібралася духом, і рішуче пройшла через весь клас, не реагуючи на питання Діми. Вона хотіла привітатися зі своїм улюбленим учителем. Аня підійшла і міцно обняла Віктора Петровича.

– Здрастуй, Софіє! Я такий радий тебе бачити! – сказав він.

Колишні однокласники зашуміли. Ніхто й припустити не міг, що це вона. Незабаром всі перейшли в кафе неподалік від школи.

Весь вечір всі захоплювалися Софією. Розтовстілі дівчата намагалися дізнатися у неї секрет перевтілення від “пиріжка” до стрункої красуні.

А хлопці раз у раз наввипередки запрошували її потанцювати.

Соню буквально нудило від того, що відбувається, вона тримала образу всередині себе довгі роки. А зараз дивлячись на всіх цих людей, розуміла, що вони недостойні навіть секунди її часу і уваги.

– Ось бачиш, Соню, життя все розставила на свої місця, тепер ти – королева, – з ніжною посмішкою вимовив вчитель.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, k-middleton.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page