Мама в суботу і мені телефонувала, просила, щоб я з нею по салонах пробіглася. Вона сукню на весілля собі шукає. Я відразу відмовилася. Це ж сором який. Бабі вже за п’ятдесят, а вона в наречену побавитися хоче. Так вона сама пішла. Мені знайомі розказували, що бачили її щасливу, в магазин з біжутерією заходила.
За кордоном до пізніх шлюбів більш лояльне ставлення, ніж у нашій країні. Для нас здається дивним, коли жінка за п’ятдесят збирається виходити заміж. Мати однієї з наших героїнь всупереч стереотипу, що склався, почала готуватися до весілля, коли їй було за п’ятдесят.
І що робити? Я навіть не знаю, що тут можна порадити. Може, у когось із наших читачів є поради, які допоможуть розібратися між собою матері та доньці.
Дарина Федорівна у свої за п’ятдесят офіційно була заміжня двічі, а ось тепер зібралася втретє. Може, звичайно діти і не мають права вчити своїх батьків, але тут не зайвою буде порада з боку, тим більше, що дівчина дуже переживає за свою матір.
У такому віці жінка повинна думати більше про себе та своє здоров’я, адже часто то тиск пустує, то ноги ниють, то ще щось. Проте матері нашої героїні терміново захотілося вийти заміж. Скажу відразу, що ця жінка в моїх очах прямо героїня, тому що я навіть у свої тридцять не хочу виходити вдруге заміж.
Наведу цитату з листа нашої читачки:
“Як мені переконати матір, щоб вона відмовилася від своєї дивакуватої ідеї? Я нічого не маю проти кавалера моєї матері, але я категорично проти пізніх шлюбів. Матері вже треба більше відпочивати та онуками займатися, а не чужого мужика обслуговувати.
Вся наша рідня в подиві, що мати таке чинить. Тільки уявіть, вона без жодного сорому ходить по весільних салонах. Ви можете назвати мене егоїсткою, але я хоч що роби, не розумію, навіщо матері в такому віці виходити заміж. Я не наполягаю на тому, щоб вона жила лише для нас та нашими проблемами, але я категорично проти, щоб вона присвячувала весь свій вільний час сусідові-пенсіонерові. Про який шлюб може йтися, якщо тобі за п’ятдесят? Я навіть не уявляю, які слова підібрати, щоб достукатися до матері?”
А що ви думаєте з цього приводу? Чи має жінка за п’ятдесят мати право на особисте щастя, чи вона насправді потребує допомоги ззовні, щоб врятувати її від можливих питань та неприємностей?
Фото ілюстративне
