Мені 37 років. Заміж я не вийшла, зате переїхала від мами з Миколаївщини в столицю, заробила в Києві собі на двокімнатну квартиру. Жила собі, працювала. І тут до мене переїхала мама зі зрозумілих причин. Не могла я їй відмовити. І все стало як в дитинстві. Я її боюся просто!
Наприклад їй треба, щоб я їй щось зробила по комп’ютеру. Вона репетує: «Сюди підійшла!», кричить, вимагає, ніжками тупає щоб їй зробили, що їй треба.
Звичайно, я на таке починаю обурюватися, а це дратує маму ще більше. Передражнює мене, репетує, верещить. Вдома я боюся, що вона може витворити. Кидає все жбурляє, якщо щось не по її. Мені здається, навіть малі діти так себе не поводять. Зрозуміло, чому тато її покинув, коли я ще підлітком була.
Коли мама щось робить у квартирі, я сиджу затаївши подих. Можливо, не хочу чути правду про мене, яку вона весь час вигукує: що я негарна й нікому не потрібна, що ніколи у мене не буде дітей і нормальної родини.
Їсти я маю їй свіже щодня готувати, вчорашнє з балкону четвертого поверху в квітник викидає. Я так переживаю, що сусіди вирахують. з чийого то вікна летить і розбірки мені вчинять. А я дуже тиха, не конфліктна, і просто не знаю, що робити тоді буду.
Коли я на роботі. мама дзвонить і починає кричати: то вона не може знайти потрібну літеру на клавіатурі, то таксі їй треба викликати, то терміново перевести грошей. А якщо не дай боже чимось їй не вгодять – винна завжди буду я, це навіть не обговорюється.
Знаючи свою маму, я розумію : щоб я не зробила – я завжди буду погана, не така. Тільки чомусь я все одно в душі намагаюся мамі вгодити.
Сама не знаю. чого саме, можливо дитячі страхи, що вона накинеться, але швидше за все те, що їй щось не сподобається – і вона від мене відвернеться і я залишуся одна на цьому світі.
У мене не вистачає сміливості запропонувати їй жити окремо, хоча фінансово я би могла їй орендувати однокімнатну квартиру десь у спальному районі, і частково утримувати.
Кілька годин на день я чую скарги на себе. Навіть не можу зайти на кухню тому що там всю територію зайняла мама. Вона там їсть, сидить в ноутбуці, навіть спить іноді. Я ж тихенько вечеряю вермішеллю швидкого приготування у себе в кімнаті.
Я прекрасно розумію, що я невпевнена в собі, здригаюся від різкого шуму, невпевненість мою видно за версту. Що з цим робити, не розумію, але хоч роботу хорошу маю, яка на щастя не по’вязана зі спілкуванням з людьми.
Останнім часом з мамою стає все важче. На роботічасто не можу зосередитись і не сконцентруватися. З мамою конфлікти все частіше вдома, вона літає як фурія і змітає все на шляху.
І ось у мене до вас. дорогі жінки, питання: як поводитися в цій ситуації з мамою? Раніше, коли дитиною я була залежна від матері фінансово, я мовчки виконувала накази. Зараз я намагаюся відстоювати свої кордони – виходить погано. І я не розумію, як бути, не виставляти ж її на вулицю?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
