Я так підрахувала, що батьки на мого брата витратилися набагато більше. Хіба це справедливо?
Зараз мені 29 років, я кілька місяців тому вийшла заміж. Коли ми ще з братом росли, мама з татом завжди говорили нам, що люблять мене і Мишка однаково. І я їм вірила. Ми були дітьми, я молодша сестра, Мишко – старший брат. Ходили до школи, навчалися.
Але потім я зрозуміла, що насправді саме брат був улюбленцем у родині. Коли ми закінчили школу, Мишка відправили до столиці на навчання. Незважаючи на те, що він і сам міг нормально підготуватися, батьки витратили на нього багато грошей, це я точно знаю.
До нас додому приходило кілька професійних педагогів, щоби підтягнути братові знання. В результаті він успішно вступив і залишився в Києві. Що, звісно ж, теж не безкоштовно. треба їсти, гроші на дозвілля та інше.
А я залишилась із батьками. Пішла вчитися на ландшафтного дизайнера в технікум. У мене було насичене життя, я бачилася з подругами, друзями. Не вимотувала себе і тому зовсім не хвилююся через, що я не маю вищої освіти.
А брат тим часом покинув університет. Причина банальна: розставання з подругою, брат подався мандрувати країною і зцілювати душу. Мишко захотів узяти паузу від усього, зробив певні висновки, навіть влаштувався працювати.
Через якийсь час Мишко все таки закінчив виш і тепер усім каже, що університет зробив із нього людину. Я особисто скептично ставлюся до подібних слів, ну та нехай. Але я теж часу даремно не втрачала. І ще в той час, коли мій братик тужив за втраченим коханням, я познайомилася з Ярославом.
Ми з Яриком одразу зрозуміли, що створені один для одного. Він познайомив мене зі своїми батьками, друзями. Я люблю його, ми з ним відразу вирішили одружитися. Ярослав все вміє і допомагає мені вдома. Мій Ярослав з тих, хто допомагає своїй половинці, а не лежить на дивані.
На наше весілля навіть Мишко приїхав зі столиці. Змужнів, подорослішав. Не поскупився навіть на подарунок, за що я йому дуже вдячна. Мої батьки і батьки Ярослава подарували нам невелику квартирку. Вторинне житло, не нове. Зате своє власне. Я вважаю, нерухомість – це найкращий подарунок з усіх можливих.
Наче історія, все ж таки чудово: з братом все добре, я вийшла заміж. У батьків також все добре і спокійно. Але зараз я не спілкуюся з мамою та татом. Та й брат мій розмовляє зі мною в соцмережах, наче крізь зуби.
А причина – звичайні гроші. Розумієте, я просто підрахувала і зрозуміла, що на Михайла наші батьки витратили набагато більше часу, фінансів та зусиль, аніж на мене.
Тому я вирішила трохи витратити сімейні заощадження батьків, взяти лише 2 тисячі доларів і поїхати з Ярославом в шикарний готель в Карпатах відпочити. Хіба я не мала такого права? Я все життя слухалася батьків, виконувала усі вимоги.
Так що тут такого, якщо я взяла гроші та витратила їх на нас із чоловіком? То ж були спільні сімейні фінанси. А я – частина родини, я так вважаю.
Ми з чоловіком добре провели час, відпочили ментально та фізично. Однак тепер в очах своїх рідних я погана людина. Раптом виявилося, що ці гроші були потрібні для нової машини, про яку я вперше чула. І взагалі, так не можна було робити.
Хіба витрачати ресурси потрібно лише на одну дитину в сім’ї? Невже це чесно? Буду вдячна за коментарі і ваші думки. Бо батьки чогось від мене чекають – чи то вибачення, чи то повернення коштів. А я думаю, що не повинна ні те. ні інше.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
