Моїй доньці всього 2,5 роки, а вона вже не потрібна ні мені, ні чоловікові. Я народила її від одруженого чоловіка. Він стільки обіцяв! А потім покинув. Разом з нашим розставанням випарувалася і моя любов до цієї дитини.
Останнім часом я все частіше шкодую, що народила свою донечку.
Я зустрічалася з одруженим чоловіком, який в шлюбі не мав дітей. Він був переконаний, що проблема в ньому. Ділився зі мною, як він хоче рідних дітей, що пішов би від дружини, якби я народила. І тут сталося диво – я дізналася, що чекаю від коханого дитинку!
І він пішов, але – від мене!
Я дуже хотіла дитину і, звичайно, я її залишила. Народилася дівчинка. І тут почалося моє пекло.
Я зрозуміла, що я її не люблю! Я годувала її, доглядала, міняла памперси, купала, вела себе, як правильна матуся. Але в душі – в моїй душі не було тієї любові, про яку пишуть, яку повинна відчувати мама до своєї дитини.
Моя мама говорила мені:
– Потерп, донечко, далі буде легше, це спочатку завджи так важко!
А мені здається, що далі все гірше і гірше. Спочатку були проблеми з горщиком, вона ні в яку не хотіла на нього сідати. Могла сидіти на ньому 10 хвилин, потім встати і через 3 секунди наробити в штани! Це мене так виводило, я кричала на неї, могла шльопнути, думала, що це допоможе.
Тепер проблема з тим, що вона просто не хоче говорити! У неї виходять всі звуки, вона каже деякі окремі слова, але повторювати слова за мною вона не хоче. А ще вона не розуміє кольорів. Вона не може сказати чи пояснити, чого вона хоче. Не розуміє елементарних речей. Ну, на приклад, того, що не можна малювати на стінах, через що частенько я кричу на неї. Я не можу змиритися з думкою, що моя дитина закочує істерики без приводу, просто на рівному місці. Приміром, через те, що я їй не купила льодяника. Ну це ж не нормально!
Я все більше переконуюся, що не люблю її, не відчуваю до неї ніжності, тепла. Був такий момент, що я похала від неї на 3 дні. Я не скучила, мені було без неї так добре! Мені здається, що вона моя помилка. Я живу з батьками, дай Бог їм здоров’я, і з дочкою.
І якби не було засудження з боку родичів і батьків, я б, швидше за все, віддала дитину в прийомну сім’ю або в дитбудинок, знаючи, що з нею все буде добре. Мама каже, що вона ще маленька, і скоро буде легше. Тільки щось це «легше» десь загубилося.
Можете мене засуджувати, але я написала, як є. Повірте, мені дуже нелегко жити з думкою, що я не люблю свою дитину. І я розумію, що якби мене не покинув її батько, все б могло бути інакше.
Недавно я дізналасчя, що вони зробили ЕКО, і його дружина чекає дитину… Я йому цього ніколи не прощу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
