Ми ввечері поверталися від сестри. Напруга там панувала ще та, тому як як тільки діти розмістилися в своїх автокріслах, і ми вирушили в путь, всі видихнули, а особливо ми з чоловіком. Я дорогою ще трішки Юлю захищала, але коли наступного дня вона зателефонувала з претензіями, мене прорвало.
У сім’ї моєї сестри працює лише її чоловік. Сестра займається будинком та дітьми, хоча цілком могла б уже й влаштуватися за фахом. Декретні відпустки давно закінчилися, вони у нас із нею закінчувалися майже одночасно, з різницею у кілька місяців. Мої мужички благополучно пішли до дитячого садка, а її – сидять дома під маминим наглядом. Юля вважає, що в саду діти будуть хворіти, можуть недогледіти, погане харчування тощо. Ну, вважає та вважає, це її справа.
Ми з чоловіком у матеріальному плані не мільйонери, але можемо дозволити собі і відпочинок на морі, і побалуватись смачненьким, і добре вдягнутися.
Як не крути, але сестра є сестрою, і в мене завжди було бажання якось допомогти їй. Купуючи одяг своїм дітям, я, не замислюючись, купувала і для її шибеників. Чоловікові це, судячи з міміки, не подобалося, але він стримував емоції, і розраховувався за чотири комплекти – два наші, два – племінників.
Перед зимою я вкотре відвідала магазин дитячого одягу, оновити дітям шапки та рукавички. Зимові куртки своїм я купила раніше, коштували вони чимало, тому купівлю цього одягу я залишила їхній мамі.
І ось урочистий момент вручення обновок племінникам. Хлопчаки задоволені, а їхня мама уважно розглядає куртки наших дітей. Потім зітхає:
– Мої вже з курток виросли, по два роки в них ходять, як перезимуємо?
Я пропустила слова Юлі повз вуха, але, коли їхали додому, чоловік запитав:
– А твоя сестричка дуже я бачу мудра?
– Що трапилося?
– Чому вона вже вимагає, щоб ми її дітей одягали. Є вона, є її чоловік, хай стараються. Нашим, хоч раз би подарунок більш-менш пристойний привезли, все що попало по акції тягнуть!
Я стала на захист Юлі, ми посперечалися, але через день мені довелося вибачитися після дзвінка Юлі. Вона спитала, коли я завезу курточки “ну, як на моїх племінниках були”. Я витримала паузу, щоб одразу не нагрубити сестрі, і, зібравшись, відповіла:
– Юля, ці куртки коштують дорого, я не можу купити ще дві.
– Нормально, своїх одягнула, а моїм що, в обносках ходити? Вони, якщо ти пам’ятаєш, твої племінники!
– Так, пам’ятаю, а ще вони твої діти, і діти твого чоловіка. Виходь на роботу, крутись, як я, з відрядженнями та понаднормовими, будуть і в тебе гроші на куртки!
До Нового року ми не спілкувалися, а на Різдво таки зустрілися. І це свято було невтішним. Сестра побачила, що новорічні подарунки моїх дітей відрізняються від тих, що ми подарували племінникам. Спочатку ми споглядали її незадоволену фізіономію, а потім Юля не втрималася і зіпсувала нам застілля. Її чоловік поводився по-іншому, намагався згладити кути, розуміючи, що наша допомога їм не обов’язкова.
Хочеться, щоб це дійшло, нарешті до Юлі.
Фото ілюстративне
