iBilingua

Надворі двадцять перше століття, а ми живемо ніби в дев’ятнадцятому.

Мені не пощастило, бо свекруха не дає спокійно жити.

Коли я познайомилась з Ігорем, він говорив: “Даринко, все зробимо: будинок облаштуємо, воду проведем, ванна буде”.

Я тішилась, вірила чоловіку. Але свекор і свекруха почали втручатися: для них головне була господарка. Тільки щось заплануємо робити, складемо грошей, а Галина Василівна (свекруха) починає: “Поросятко потрібно купити, корму курям та гусям. А ще кроликів щепити”.

Дуже багато грошей потребує господарка. Не говорю вже про польові роботи: орати город, вивезти перегній, порадлувати та багато іншого. Пенсії не вистачає. А ми зобов’язані так гарувати на полях, бо свекруха з того городу і господарки має свої заробітки.

Вони складають молодшому сину на квартиру в місті. А у нас навіть води ще в хаті нема. Добре, що маю файну сусідку, вона виручає деколи – бере прання (постіль чи куртки).

Мені дуже за це незручно, але що ж поробиш. Галина Василівна належить до тих жінок, які люблять керувати всюди і усіма. У селі її знають як крикливу і вперту жінку. Коли їде в маршрутці, то кожного зачепить, а якщо буде щось “не по її” – нехай
той начувається.

Одного разу сусідка сказала: “Даринко, мені тебе шкода. Усі люди дивуються, як ти витримуєш свекруху”.

Ігор ніколи не перечив мамі, а свекор часто заглядав у чарку, бо до його думки ніхто вже давно не прислухався.

Я дуже люблю Ігоря, він добрий, уважний. Але поки ми будемо жити з його батьками, то нічого доброго не буде. Деколи відчуваю себе наймичкою.

Читайте також: Від батьків нам з братом у спадок дісталася хатинка. Володя великий бізнесмен, ми з чоловіком звичайні роботяги. Ось я і старалася там якусь грядку посадити. Вже зимувати легше, ще й в такі важкі часи. Та недавно ми з Володею зустрілися, і він почав говорити, що хата з кожним роком падає в ціні, і треба її продавати. Я здивувалася, але згодом таки мені відкрили “родичі” очі. Виявляється, носа туди пхає його дружина

Одного разу мене запросила подруга до себе в гості. Я з радістю пішла, ми гарно посиділи, поговорили. Відвела трохи душу. Та коли повернулась додому, що то було “і співане, і читане” від Галини Василівни: “Як ти так пішла, нічого не сказала, а корова не доєна, а кролі не годовані.” На що я відповіла, що чоловік знав.

“Чому я маю перед вами звітувати? Це моє життя!” – я вперше так наважилась відповісти. Як свекруха розлютилась, як почала “витикати”, докоряти. Добре, що Ігор того не чув.

Більше не витримую, чому вона так лютує? Я ж все хочу, щоб було якнайкраще…

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua