На Різдво син не просто зателефонував, а навіть прийшов до нас в гості. Я ще була приємно вражена. – Невже одумався наш Данило? Але це була просто частинка його хитрого плану. В той час, як ми сиділи за столом, він став говорити батькові, що хоче взяти квартиру в іпотеку, і оскільки ми йому в житті нічого не дали, тому повинні її виплачувати. Але з чого?
Мене звати Мирослава. У нас із чоловіком є син. Його звуть Данило. У нас із нашим сином дуже погані стосунки. Був і такий час, що ми взагалі не спілкувалися з нашим єдиним сином. І ось чому.
Син вважає нас дуже поганими батьками, вважає, що ми йому нічого не дали. Ось тому ми зараз маємо платити за нього іпотеку. Але ми цього зробити не можемо: це ж обидві наші зарплати. Але син сказав, що якщо ми відмовляємося платити іпотеку, то й онуку свою ми ніколи не побачимо.
Сина я народила 1990 року. Це був дуже важкий час. Ми з чоловіком працювали на заводі та встигли отримати від заводу квартиру. А потім почалася перебудова, і наш завод зупинився. Ми залишились без роботи. Батьки наші мешкали в селі, допомагали нам продуктами. А ми із чоловіком бралися за будь-яку роботу. Я і підлоги мила, і офіціанткою працювала. Потім навчилася шити. Чоловік деякий час їздив працювати в Польщу. Потім він занедужав і зміг працювати лише в Україні і сантехніком. За свою роботу він отримував невелику зарплату.
Жили ми тоді не дуже добре. На всьому доводилося заощаджувати. Але голодними ми не сиділи, одяг я шила дуже хороший для всієї родини. Ми часто їздили в село до наших батьків: допомагали та купалися у річці.
Данило дуже соромився нас і того, як ми живемо. Він не хотів одягати одяг, який я шила. Він ображався на нас, що ми не можемо купити йому плеєр та магнітофон.
Оскільки ми дуже давно не робили ремонт у нашій квартирі, він навіть соромився запрошувати до нас додому своїх друзів.
Ми намагалися з чоловіком пояснити нашому синові, що ми робимо для нього, що можемо. Ми пояснювали йому, що не треба ні з ким порівнювати, не треба нікому заздрити. Але це не допомагало. Син наш просто нас не чув і нічого не розумів. Він вважав нас із чоловіком просто невдахами.
Потім син закінчив школу. Ми йому і репетиторів наймали, і відпочивати на море із друзями він поїхав. Для цього ми з чоловіком заощаджували кілька років.
Вступити до бюджету Данило не зміг. А оплатити навчання на тій спеціальності, яку він обрав, ми просто не могли. Ми не мали таких грошей.
Син на нас дуже розлютився. Назвав нас жебраками та сказав, що жебракам взагалі треба забороняти ставати батьками. Чоловік розлютився і вигнав нашого сина з дому.
Цілих три роки ми не бачили свого сина. Про те, як він живе, ми дізнавалися тільки від моєї мами, з якою він продовжував спілкуватися.
Я дуже переживала через те, що ми не спілкувалися з рідним сином.
А потім Данило привітав мене з днем народження, потім привітав нас із Різдвом, потім привітав батька з днем народження. Відносини почали налагоджуватись, і ми почали спілкуватися.
Я так цьому раділа. Тільки моє щастя тривало недовго.
Нещодавно наш син прийшов до нас і повідомив, що він хоче одружитися. Ми його привітали. Він сказав, що хоче купити квартиру в іпотеку. Тільки ось виплачувати іпотеку маємо ми з чоловіком.
– Ви ж мені нічого доброго не дали! Навіть освіти нормальної не дали! Так що ви повинні хоча б платити іпотеку. Якщо ви відмовитеся це робити, то взагалі ніколи не побачите свою онучку. Моя Люся при надії і скоро подарує мене донечку!
Ми просто здивовані від поведінки Данила. Ми з чоловіком просто не можемо повірити, що він таке нам сказав. Ми не можемо платити ту суму, яку потрібно сплачувати. Справа в тому, що сума для нас просто дуже велика – це наші дві зарплатні. А жити ми будемо на що?
Ми знову посперечалися із сином. І тепер ми знову не спілкуємось. Мені так прикро через цю ситуацію…
Фото ілюстративне
