Ніна не любила спогади. Ні про хороше, ні про погане.
І коли баби збиралися теплими вечорами під грушою, всідалися на лавці біля паркану погомоніти і починали перебирати намистини минульщини, своєї чи когось зі знайомих, Ніна тихенько відходила в бік, шукаючи очима щось таке, що тут і зараз зробить її щасливою.
І завжди знаходила.
Квітку яблуні, до якої припала бджола, чи усміхнений чорнобривець, чи хмаринку, схожий на невагомий палац…
Її цьому навчив Петро. Її Петрусь. Навчив і пішов.
…Вони зійшлися, коли їй 50 виповнилося, а йому – на десять літ більше.
Він вперше оженився, а в неї – два шлюби за плечима, дорослі діти, онучата.
Поглядали на них здивовано в селі, перешіптувалися за спинами.
Петра взагалі дивним вважали, бо жив одинаком. А він просто її чекав. Побачив Ніну вперше 20-річним парубком, їй же всього 10 тоді було. Та з тієї миті Петро вже знав, що така його доля – чекати, скільки прийдеться, це синьооке дівча.
Чекав, поки вона росла, виходила заміж, ростила дітей. Дочекався, коли після двох розлучень повернулася Ніна в село в родову батьківську хату. Доглянула стареньких батьків, зосталася, як і він, сама.
Отоді і настав їх час, написалося в небі перше слово їх історії.
Така весна буяла того року, дощова й тепла, вулиці залили хвилі бузкових пахощів, і так само розквітнули їхні серця…
15 років було їм відмірено. Кожен день вміщував у себе цілі маленькі світи, де були вони тільки вдвох, а Бог лив на них своє сяйво.
Петро дав їй те, чого не мала з жодним чоловіком.
Навчив не згадувати минуле і не летіти думками у ще ненаписане майбутнє, навчив з дитячим захватом радіти тому, що дарує саме сьогоднішній світанок.
– І мене не згадуй, – сказав якось. – Бо все минуле – більше не важливе. Тільки те, що є в тебе зараз – твоє, тільки воно має значення.
…Так і жила тепер. Чекала дітей і онуків в гості, садила невеличкий город і квіти, доїла козу. І щоранку всміхалася Петрові, а він цілував її першими проміннями ранішнього сонця.
Автор – Альона Мірошниченко.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
