Дежавю. Саме цим словом можна описати кілька щойно минулих секунд. Джерело
Я йшла по алеї парку, а назустріч мені молодий чоловік у білому довгополому пальто. Порівнявшись зі мною, він зробив дивно знайомий жест. Я здригнулася.
Таке ж пальто, схожа хода і цей рух рукою – так само було 5 років назад.
Схожий, майже як дві краплі, на мого чоловіка …
Це був доленосний день в моєму житті: я познайомилася з майбутнім чоловіком. Шкода, що сьогодні його зі мною немає.
Зате у мене скоро буде дитина.
Цього малюка чекаю не тільки я, він став «світлом у віконці» для моєї свекрухи, що недавно втратила сина, мого чоловіка … Назавжди.
Після нескінченних сліз і мук, вона змогла взяти себе в руки і занурилася в не менш нескінченні турботи: яку коляску вибрати? як назвати малюка? і ще маса інших «як».
Блакитну або рожеву колясочку можна, щоб хлопчик не виявився в дівчачої колясці або навпаки. (YЗД робити ще рано, стать дитини поки невідомa).
Як навчитися в’язати пінетки? Навіщо в наборі для новонapoджених стільки непотрібних речей?
Ці та інші «глобальні» проблеми ми обговорювали годинами. Жили ми разом, свекруха навіть в мою кімнату приходила ночами, подивитися – спокійно я сплю.
Читайте також: Батьківська субота 2 березня: що потрібно зробити у свято, а що категорично заборонено
Якось прокидаюся вночі, і аж підскочила на ліжку, – дивиться на мене своїми круглими очима: «Щось ти переверталася, Катя, я ось травички тобі заварила, попий …»
Годувала несмачною корисною їжею, так всього не перелічити! Я звичайно вдячна свекрусі за турботу, але це явний перебір був.
Я просто задихалася від настільки надмірної турботи, але намагалася не перечити, мені було важко без коханого чоловіка, а їй адже ще важче. Вона – мати.
Сльози печалі за чоловіком від неї приховувала.
У вільний від турботи про мене час, Світлана Олексіївна впадала в таку депресію, що мені було страшно за її психіку. Єдиний син, світло у віконці.
Коли мені довелося лягти в лікарню на збереження, свекруха не знаходила собі місця.
Дана подія стала для неї справжньою трагедією. Всю свою енергію Світлана Олексіївна направила на консультації з дієтологами, гінекологами, вивчення спеціальної літератури, присвяченій внутрішньоутробного розвитку плoда.
Зрозуміло, що я, позбувшись настільки вражаючої опіки, «пішла в рознос»: ночами читала книги, ходила в їдальню за «не корисно» котлетами або зовсім пропускала обід!
Ще не робила зарядку, не слухала класичну музику. Загалом, в лікарні я відчувала себе нормальною людиною.
Мені так не хотілося звідси йти, але довелося. І ось, коли я прогулювалася по парку, назустріч йшов Він. Чоловік, так схожий на мого чоловіка.
Я, як пушкінська царівна, «захоплення не знесла, і до полудня нapoдила».
На наступний день після пoлoгiв нас відвідала моя свекруха. Її першим словом, коли вона побачила малюка, стало «дежавю».
Виявляється, мій чоловік теж нapoдився на 35-му тижні. Мало того, у нього був такий же «козачий» чорний чуб, як у мого дорогоцінного Олешки.
Ну все, пішли піклуватися далі.