fbpx

Опіка свекрухи – «Сльози печалі за чоловіком я від неї приховувала»

Дежавю. Саме цим словом можна описати кілька щойно минулих секунд. Джерело

Я йшла по алеї парку, а назустріч мені молодий чоловік у білому довгополому пальто. Порівнявшись зі мною, він зробив дивно знайомий жест. Я здригнулася.

Таке ж пальто, схожа хода і цей рух рукою – так само було 5 років назад.

Схожий, майже як дві краплі, на мого чоловіка …

Це був доленосний день в моєму житті: я познайомилася з майбутнім чоловіком. Шкода, що сьогодні його зі мною немає.

Зате у мене скоро буде дитина.

Цього малюка чекаю не тільки я, він став «світлом у віконці» для моєї свекрухи, що недавно втратила сина, мого чоловіка … Назавжди.

Після нескінченних сліз і мук, вона змогла взяти себе в руки і занурилася в не менш нескінченні турботи: яку коляску вибрати? як назвати малюка? і ще маса інших «як».

Блакитну або рожеву колясочку можна, щоб хлопчик не виявився в дівчачої колясці або навпаки. (YЗД робити ще рано, стать дитини поки невідомa).

Як навчитися в’язати пінетки? Навіщо в наборі для новонapoджених стільки непотрібних речей?

Ці та інші «глобальні» проблеми ми обговорювали годинами. Жили ми разом, свекруха навіть в мою кімнату приходила ночами, подивитися – спокійно я сплю.

Читайте також: Батьківська субота 2 березня: що потрібно зробити у свято, а що категорично заборонено

Якось прокидаюся вночі, і аж підскочила на ліжку, – дивиться на мене своїми круглими очима: «Щось ти переверталася, Катя, я ось травички тобі заварила, попий …»

Годувала несмачною корисною їжею, так всього не перелічити! Я звичайно вдячна свекрусі за турботу, але це явний перебір був.

Я просто задихалася від настільки надмірної турботи, але намагалася не перечити, мені було важко без коханого чоловіка, а їй адже ще важче. Вона – мати.

Сльози печалі за чоловіком від неї приховувала.

У вільний від турботи про мене час, Світлана Олексіївна впадала в таку депресію, що мені було страшно за її психіку. Єдиний син, світло у віконці.

Коли мені довелося лягти в лікарню на збереження, свекруха не знаходила собі місця.

Дана подія стала для неї справжньою трагедією. Всю свою енергію Світлана Олексіївна направила на консультації з дієтологами, гінекологами, вивчення спеціальної літератури, присвяченій внутрішньоутробного розвитку плoда.

Зрозуміло, що я, позбувшись настільки вражаючої опіки, «пішла в рознос»: ночами читала книги, ходила в їдальню за «не корисно» котлетами або зовсім пропускала обід!

Ще не робила зарядку, не слухала класичну музику. Загалом, в лікарні я відчувала себе нормальною людиною.

Мені так не хотілося звідси йти, але довелося. І ось, коли я прогулювалася по парку, назустріч йшов Він. Чоловік, так схожий на мого чоловіка.

Я, як пушкінська царівна, «захоплення не знесла, і до полудня нapoдила».

На наступний день після пoлoгiв нас відвідала моя свекруха. Її першим словом, коли вона побачила малюка, стало «дежавю».

Виявляється, мій чоловік теж нapoдився на 35-му тижні. Мало того, у нього був такий же «козачий» чорний чуб, як у мого дорогоцінного Олешки.

Ну все, пішли піклуватися далі.

You cannot copy content of this page