iBilingua

За вісім років ми з чоловіком втратили надію стати батьками. Розлучення нависло над нашою сім’єю чорною хмарою, я це відчувала з кожним днем все більше. Та одного дня сталося чудо. Я багато гуляла в парку і дивилася на щасливих батьків, які доглядають за своїми дітками. Та був серед них хлопчик, який завжди тримався осторонь від усіх. Мама його більше приділяла часу телефону, ніж сину. Його “подарунок” досі лежить в моїй кишені. А я, – на третьому місяці!

За вісім років ми з чоловіком втратили надію стати батьками. Розлучення нависло над нашою

життєві історії 0

Я приготувала святкову вечерю, аби повідомити чоловіку про свій цікавий стан. Олег же, як завжди, прийшов додому пізно. Вечеря остигла, а мій настрій помітно погіршився. В цій обстановці я й намагалася сповістити свого чоловіка про ту неймовірну новину. Як тільки Олег дізнався, то дуже розсердився. Почав говорити, що зараз і так багато роботи і йому не до дітей. А зранку мене чекав чарівний букет квітів і записка. Правда, відразу ж цей “віник” опинився в смітнику!

Знаєте, в мене доволі не стандартна ситуація. Я вийшла заміж, ще коли мені був

Без рубрики 0

Я заробітчанка в Іспанії, вже 10 років. Я не годую двох дітей в Україні, не забезпечую їх квартирами й машинами. Єдине – плачу за доглядальницю для моєї старенької мами, бо дітям ніколи турбуватися про неї, а моя молодша сестра має чотирьох дітей і зовсім немає часу. В принципі, заробляю достатньо. Витрачаю гроші на подорожі, догляд за собою, якісне харчування. Відкладаю на старість, бо на дітей не розраховую. Рая працювала як віл без вихідних та свят по 8 – 12 годин на день. Єдиною мрією жінки було придбати квартиру у Києві. У неї вже була квартира десь в райцентрі. Але вона говорила: “дуже хочеться в Києві. Син росте, хлопчик розумний, хочу щоб у сина було майбутнє”. Прості материнські надії і мрії. Заробила вона на квартиру в столиці. Купила

Я заробітчанка в Іспанії, вже 10 років. Я не годую двох дітей в Україні,

життєві історії 0

Через три дні в мого брата день народження, йому виповниться двадцять шість. Я подумала, буде класно, як я допоможу Христині, так звати нашу невістку, у приготуванні святкового обіду для нас і батьків. Та відповідь, яку я почула від Христини, мене просто приголомшила. Вона в нас займається, виявляється, якоюсь комплексною медитацією, і саме на цей день в неї голодування. Тому свято доведеться перенести. Я в подиві. Їй слід про дитину думати, а не про якусь маловідому світу, медитацію

Своєму безтурботному і чудовому дитинству я завдячую своїм батькам, які прививали нам з братом

життєві історії 0

Свого часу мама віддала мені будинок своєї матері, тобто моєї бабусі, в приватному секторі нашого містечка на Полтавщині. Він був у не дуже хорошому стані, продати його мама вдало не могла, а щоб дійсно привести його до ладу, треба було багато в нього вкласти. Тож ми пристали на умову моєї мами. Живемо тепер у відремонтованому будинку, працюємо, у нас вже двоє дітей-підлітків. От тільки мама так і не усвідомила, що будинок цей тепер наш, а не її. Щоразу, коли мама заїжджає в гості, а це буває майже щонеділі, вона намагається навести свій порядок, все у нас переробити. Їсти з нами не сідає, каже “Коли захочу, тоді і поїм”. У магазині піде, вибере одяг собі, пальто, чоботи, каже: “Ну ти ж заплатиш, так?”. “На дітей грошей не шкода витрачати, а матері рідній – шкода?” А вчора взагалі мама порилася в моїх сумках

Свого часу мама віддала мені будинок своєї матері, тобто моєї бабусі, в приватному секторі

життєві історії 0

В Карпати ми їхали з друзями одним транспортом. Вже в автівці ми посперечалися, хто що забув положити в сумку. Степан постійно мене перебивав і виправляв, тому я просто мовчала. Я була впевнена, що з цими людьми нормально не відпочину. Але вияснилося, що занудами дня – стали ми. Поки Степан гарчав, шукаючи в сумці чисті шкарпетки, я відкрила штори і побачила наших друзів. Петро та Софія ніжно трималися за руки прогулюючись біля озера. Додому я їхала з думками про розлучення

Вихідні з друзями відкрили мені очі. Я дізналася, що у нас з чоловіком великі

життєві історії 0

Я додому ледь ноги приволокла. Окрім офіційної роботи, ще маю підробітки. Зі шкіри лізу, щоб нам краще жилося. Ми з чоловіком і двома дітьми живемо в своєму будинку, в який весь час потрібно вкладати гроші. Але ці гроші заробляю лише я. Тарас мій вчитель, приносить додому копійки. Недавно я натякнула йому, що потрібно розвиватися. І знаєте, що мені Тарас відповів? “Мене і так все влаштовує, а тобі треба більше, ти і заробляй”

Я додому ледь ноги приволокла. Окрім офіційної роботи, ще маю підробітки. Зі шкіри лізу,

життєві історії 0

Свекри вже давно запрошували нас у гості. Але кілька місяців тому я народила дитину і приїхати не виходило. І ось через півроку ми нарешті зібралися. Вони живуть всього за 30 кілометрів від нас. А в тому ж селищі живе друг чоловіка. І мій Максим захотів заодно відвідати і його. Я порадила чоловіку поїхати раніше. І ось я з малою приїжджаю, мене зустрічає свекруха. Ми повернулися. Пройшли на кухню сидимо мовчимо

Свекри вже давно запрошували нас у гості. Але кілька місяців тому я народила дитину

життєві історії 0

Я тільки-тільки зустрілася з друзями, ще навіть кава не заварилася, як бачу, дзвінок від свекрухи. Не взяти слухавку я не можу, бо гарно вихована, а ось Лідія Степанівна – не дуже. “Що будемо готувати завтра на сніданок? А чи їв на обід твій чоловік? І взагалі, ти ще довго? Давай додому, скільки там будеш сидіти?”. Чесно, мені перед подругами соромно. Я збавила звук, але голос моєї свекрухи чутно так, ніби вона за дверима стоїть. А дома в рух пішли “килими”. – Ну тепліше ж буде, і красивіше!

Я тільки-тільки зустрілася з друзями, ще навіть кава не заварилася, як бачу, дзвінок від

життєві історії 0

Моя мама попала в таку ситуацію з моїм племінником, тобто своїм першим найулюбленішим онуком, – ворогу не побажаєш! Подзвонила мамі сьогодні поговорити, бо в будні особливо й ніколи за турботами. А тут таке! Зібрався одружитися. Я їх пустила у квартиру. Він із самого початку повівся по “хазяйськи”: викинув мої речі, щось забрала мама, щось довелося продати. Я спустила – молоді, розуму не набралися ще – подумала я. Та ідея прописки у мене з голови “пішла”. А була згодна прописати раніше. Так вони й залишились у квартирі. Далі – цікавіше. Затіяли ремонт. Далі навіть не знаю, як описати. Племінник їй відчинив двері у коридорі і далі не пустив!

Моя мама попала в таку ситуацію з моїм племінником, тобто своїм першим найулюбленішим онуком,