Після того, як не стало діда, на нашому порозі з’явився син з невісткою. “Ми прийшли по дідові гроші. Ти і пенсію його отримала і взагалі, знаю, що були у вас накопичення”. Я ж хотіла їх за поріг виставити і звісно ж, без копійки, так невістка знаєте що мені сказала? Щоб я оплатила їй візити до нас, як медсестри, бо вона діда колола останній місяць. Навіть все вирахувала. “З вас півтора тисячі гривень”.
З Гришею ми завжди жили не багато. Кожна копійчина нам давалась важким трудом. Чоловік працював на фермі, доглядав за коровами, я ж спершу була дояркою, а після пішла на завод.
Виховали ми єдиного сина Дмитра. Що могли, те йому і дали. Навчався він в училищі, на слюсара, але працював, як то кажуть, де покличуть.
Десь на тих роботах він і зустрів “свою любов” – Уляну.
Ласа вона була до грошей. Коли б не прийшла до нас, жили вони окремо в старенькій хатині на краю села, то завжди в нас гроші кляньчила. Якщо ми з чоловіком не давали, то бігла вона до мого свекра, який з нами жив до своїх 90 років.
Уляна по спеціальності вивчилась на медичну сестру. Працювала в районній лікарні, але після декрету на роботу так і не вийшла.
З нашим Дмитром вона причастилася до “біленької”.
Наших двоє онуків більше були в нас, ніж дома. З дідом і домашку робили і на риболовлю ходити.
З сином ми і говорили, щоб за голову вони бралися, але до них, як горохом об стінку. День-три вони тримаються, а після беруться за своє.
Два місяці тому не стало у віці 90 років мого свекра. Ми завжди сміялися, що поки дід живий, то і ми живемо, бо пенсія в нього була хороша. Але прийшов і його час.
Останні тижні, щоб йому було легше, лікарка виписала деякі уколи. Оскільки наша Уляна медсестра, ми її попросили приходити в певний час до діда.
Нічого не скажу, приходила невістка і робила все що треба було.
Я ж і подумати не могла, що за свою роботу Уляна попросить грошей.
Все почалось з того, що син з невісткою після сорокового дня з’явилися на нашому порозі.
“Ти ж дідову останню пенсію отримала вже? Та й взагалі, пора б віддати нам всі його накопичення. Для чого вам з татом гроші, а ми молоді, в нас діти”.
Я відразу на порозі їх розвернула, сказавши, що і копійки вони не отримають, і взагалі, за дідову пенсію ми його в останю путь провели.
І ось тоді власне Уляна і сказала нам за ті гроші.
“Тоді віддайте те, що нам винні. Я ж діда колола, а кожен прихід грошей коштує. Вам зроблю знижку – півтори тисячі замість двох”.
Я була в такому стані, що кинула невістці ці дві тисячі і закрила за ними двері.
Ну так мені важко на душі, ви собі не уявляєте.
Як тепер спілкуватися з сином? Про невістку я вже й мовчу…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
