Посеред літа минулого літа на дачі мені раптово стало зле. Я не молода, вже 65 років як-не-як. Того дня у мене гостювали син із дружиною. Якби вони не схаменулися, не знаю, що б зі мною було.
Вони посадили мене в машину та відвезли до міської лікарні. Невістка всіх знайомих лікарів на вуха поставила ще коли ми були в дорозі. Мене оглянули фахівці та призначили лікування.
У Марини, невістки, родичі – лікарі, тож мені пощастило. Вони й порадили хорошу клініку, де мене обстежили з ніг до голови. До моменту одужання все було як у казці: окрема палата, приємний персонал та смачна їжа. Випадок був серйозний, але все обійшлося.
Мій син Данило з Мариною все сплатили, забезпечили мені догляд після виписки. Марина навіть порядок навела в моєму будинку, щоб я повернулася до чистого житла і почувала себе добре. Купили все необхідне, а холодильник заповнили догори їжею.
У той нелегкий для мене період діти дуже сильно мене врятували. Кому, як не їм подбати про хвору матір?
Коли мені остаточно полегшало, Марина вирішила серйозно обговорити одне актуальне питання. Каже:
“Олено Федорівно, оформіть заповіт на свого сина”.
Мені стало не по собі, бо маю ще рідну дочку Зінаїду.
Тим часом невістка продовжила:
“Ми, звісно, бажаємо Вам дожити до ста років, але самі розумієте. Здоров’я з роками не стає кращим. Без зв’язків і грошей людині похилого віку буде складно про себе подбати. Якщо Ви оформите заповіт на Данила, ми обов’язково забезпечимо Вам найкращих фахівців і за Вами доглядатимемо як належить”.
Монолог невістки дав мені їжу для роздумів. Мене вперше підштовхували до вибору, про який я навіть не замислювалася, а як виявилося, вже настав час.
У мене двоє дітей: Данило і Зіна. Син з невісткою не бідують, у них є квартира, але немає дітей. Коли Даня побрався з невісткою, та заявила, що дітей у них не буде. А оскільки їй уже цього року виповниться 40, швидше за все, цю тему вже закрито.
Зіна живе набагато скромніше, до того ж має двох маленьких дітей. Вони з чоловіком ледве зводять кінці з кінцями, нещодавно взяли кредит. Я бачу, як їм нелегко, намагаюся передавати консервацію, а іноді непомітно кладу гроші до кишені доньки.
Марина ніяк не вгамується, каже, що Зіна жодного разу не відвідала мене в лікарні, а вони, мовляв, увесь час поряд були. Та Зіна ж в декреті, що ж вона залишить двох дітей? Та й до палати з ними не пускають. Зате Зіна дзвонила мені щодня, питала, як я почуваюся.
Але невістка наполягла, сказала, що належить заповіт оформляти на того, хто піклується про батьків. Або, каже, доглядатимуть мене наполовину, а решту Зіна нехай робить.
Місяць тому ми пішли до нотаріуса, і я вказала в заповіті, що синові дістанеться моя двушка. Тільки син мене засмутив, сидів і в одну точку уткнувся, доки невістка по заповіту міркувала. Після того походу мене не залишала думка про те, що я вчинила неправильно.
А що, якби син захотів велосипед, а я купила б йому половину, а іншу сказала б просити батька придбати? Не правильно це все. Через тиждень я сама вирушила до нотаріуса та переоформила заповіт. В новому варіанті вказала, що квартиру успадкує Зіна з дітьми, їй потрібніша. А дачу свою невелику віддам сину з дружиною. Дача щось теж коштує, може, за символічну суму й продадуть, вони люди небідні.
Про зміни у заповіті я нікому не сказала, це буде сюрприз. Хочу спокійно старість прожити без цих суперечок і розподілу. Кожному дістанеться те, що заслужив. Тільки про сина ось думаю, невже я так погано його виховала чи справа в невістці і її меркантильності?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Недавні записи
- Я як побачила, що син мій ранком встав перший, пішов на кухню і потім поніс у спальню невістці каву з канапками з червоною ікрою – так у мені скипіло все! Розмова з ним і Юлькою не дала результатів, тому і подзвонила свасі. Такого я ще не чула на свою адресу
- Мені вже й не хочеться до своєї родини на Закарпаття їздити, щиро кажу. І все через дітей, яких вони собі там понароджували. А я живу інакше, і коли мене обліплюють ці всі діти – сестри, брата, а мама насідає – коли вже ви, вам по 36 років??? – у мене просто все закипає. Та ніколи!
- Мені так і хочеться щоразу запитати в свекрів, до яких ми іноді їздимо в село: навіщо вам три огороди??? Горбатяться на них і майже все роздають сусідам! Ми мало що беремо з собою, коли вони нам дають, бо ми стільки того всього не їмо, але вони не розуміють, що крім картоплі, буряків, капусти і качок ще щось можна їсти в цьому житті
- В понеділок діти пішли до праці, а я за майстром давай дзвонити. Словом, прибили цю поличку, все гарно і зручно. Також я поприбирала в шафці, де крупи лежали, бо моль завелася. Я все непотрібне викинула, в магазині придбала спеціальні контейнери. Та інша б раділа, але Наталя мене висварила. – Це моя хата! Я тут господиня. Ви б ще в мою шафу залізли! – Я з тих нервів ще відповіла: “Якщо там такий бардак, як на кухні, то і залізу”. Наступного дня син мене посадив на потяг
- Ще Миколка наш маленький був, як чоловік почав його повчати своїм “чоловічим штучкам”. – Запам’ятай, хлопчики не плачуть. Маму взагалі не слухай, а то виростеш біля неї ганчіркою. – Звісно, я злилася коли таке чула і намагалася заспокоювати дитину своїми методами. На даний час Миколка вже школяр. Для мене оцінки не такі вже й важливі, а ось чоловік в цьому плані дуже строгий. І ось недавно син приніс щоденник, в якому з математики було – 5 балів!