Посеред літа минулого літа на дачі мені раптово стало зле. Я не молода, вже 65 років як-не-як. Того дня у мене гостювали син із дружиною. Якби вони не схаменулися, не знаю, що б зі мною було.
Вони посадили мене в машину та відвезли до міської лікарні. Невістка всіх знайомих лікарів на вуха поставила ще коли ми були в дорозі. Мене оглянули фахівці та призначили лікування.
У Марини, невістки, родичі – лікарі, тож мені пощастило. Вони й порадили хорошу клініку, де мене обстежили з ніг до голови. До моменту одужання все було як у казці: окрема палата, приємний персонал та смачна їжа. Випадок був серйозний, але все обійшлося.
Мій син Данило з Мариною все сплатили, забезпечили мені догляд після виписки. Марина навіть порядок навела в моєму будинку, щоб я повернулася до чистого житла і почувала себе добре. Купили все необхідне, а холодильник заповнили догори їжею.
У той нелегкий для мене період діти дуже сильно мене врятували. Кому, як не їм подбати про хвору матір?
Коли мені остаточно полегшало, Марина вирішила серйозно обговорити одне актуальне питання. Каже:
“Олено Федорівно, оформіть заповіт на свого сина”.
Мені стало не по собі, бо маю ще рідну дочку Зінаїду.
Тим часом невістка продовжила:
“Ми, звісно, бажаємо Вам дожити до ста років, але самі розумієте. Здоров’я з роками не стає кращим. Без зв’язків і грошей людині похилого віку буде складно про себе подбати. Якщо Ви оформите заповіт на Данила, ми обов’язково забезпечимо Вам найкращих фахівців і за Вами доглядатимемо як належить”.
Монолог невістки дав мені їжу для роздумів. Мене вперше підштовхували до вибору, про який я навіть не замислювалася, а як виявилося, вже настав час.
У мене двоє дітей: Данило і Зіна. Син з невісткою не бідують, у них є квартира, але немає дітей. Коли Даня побрався з невісткою, та заявила, що дітей у них не буде. А оскільки їй уже цього року виповниться 40, швидше за все, цю тему вже закрито.
Зіна живе набагато скромніше, до того ж має двох маленьких дітей. Вони з чоловіком ледве зводять кінці з кінцями, нещодавно взяли кредит. Я бачу, як їм нелегко, намагаюся передавати консервацію, а іноді непомітно кладу гроші до кишені доньки.
Марина ніяк не вгамується, каже, що Зіна жодного разу не відвідала мене в лікарні, а вони, мовляв, увесь час поряд були. Та Зіна ж в декреті, що ж вона залишить двох дітей? Та й до палати з ними не пускають. Зате Зіна дзвонила мені щодня, питала, як я почуваюся.
Але невістка наполягла, сказала, що належить заповіт оформляти на того, хто піклується про батьків. Або, каже, доглядатимуть мене наполовину, а решту Зіна нехай робить.
Місяць тому ми пішли до нотаріуса, і я вказала в заповіті, що синові дістанеться моя двушка. Тільки син мене засмутив, сидів і в одну точку уткнувся, доки невістка по заповіту міркувала. Після того походу мене не залишала думка про те, що я вчинила неправильно.
А що, якби син захотів велосипед, а я купила б йому половину, а іншу сказала б просити батька придбати? Не правильно це все. Через тиждень я сама вирушила до нотаріуса та переоформила заповіт. В новому варіанті вказала, що квартиру успадкує Зіна з дітьми, їй потрібніша. А дачу свою невелику віддам сину з дружиною. Дача щось теж коштує, може, за символічну суму й продадуть, вони люди небідні.
Про зміни у заповіті я нікому не сказала, це буде сюрприз. Хочу спокійно старість прожити без цих суперечок і розподілу. Кожному дістанеться те, що заслужив. Тільки про сина ось думаю, невже я так погано його виховала чи справа в невістці і її меркантильності?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.