Про що я найбільше мріяла, поки гарувала багато років в Італії, доглядаючи своїх старих підопічних? Про возз’єднання з родиною, дочками. Про новорічний сімейний вечір разом із доньками, голубцями, Олів’є, шубою, крабовим. Але все закінчилося неочікувано, я була повністю розчарована.
Але почну спочатку. У дитинстві батьки віддали мене до дитячого будинку. Час був тяжкий, від мене не відмовилися, ні. Але якийсь час я сама на своїй шкурі відчула, що це таке.
Тож я не з чуток знаю, яке це, коли колектив із кількох десятків людей може бути зовсім недружнім. Не хочеться згадувати той час, але саме так я можу пояснити свою любов до своїх дітей.
Вже потім, у шлюбі, у нас із чоловіком з’явилося двоє дітей. Обидві дівчинки, мої дочки Аня й Настя. Але й тут мене спіткала велика невдача.
Чоловік почав пити міцні напої, і за якийсь час нам довелося розійтися. Не можна сказати, що це було взаємним рішенням, Микита не хотів залишати сім’ю. Але я чітко бачила, що з цією людиною у нас просто нема майбутнього. Та й звідки йому взятися, якщо з кожним роком ситуація ставала дедалі гіршою.
Він не збирався кидати свою звичку, а я чудово бачила, як батько моїх дітей змінюється в сумний бік. Він перестав приносити гроші додому.
І навіть у ті моменти, коли був тверезий, відмовлявся виконувати свої обов’язки щодо допомоги мені як своїй дружині. У нього з’явилися нові друзі, теж такі самі. Вони були безвредні, як кошенята. Але були або у нас, або на вулиці, неподалік. Терпіти це не було сил, і я остаточно вирішила розлучитися. Так я і стала самотньою матір’ю.
Кілька років ми жили бідно, як церковні миші. Доводилося іноді позичати гроші у сусідів, які й самі не могли похвалитися великими зарплатами. Але іноді йшли мені назустріч, мабуть, усвідомлюючи нашу з дівчатами ситуацію.
Мене таке не влаштовувало. Тому було вирішено, що я поїду працювати в іншу країну, а за доньками догляне тітка. Хоч я й розуміла, що особливої любові до дітей вона ніколи не вирізнялася. та мені дуже хотілося подарувати своїм донечкам краще матеріальне життя й більше можливостей.
Так і почалося моє нове життя в Італії, яке тривало близько 15 років. Саме стільки часу я поневірялася за кордоном, щоб підняти своїх дітей на ноги. Не люблю хвалитися, та особливо й нема чим, але це дало свої певні плоди.
Принаймні, кожна з дочок тепер має окремі квартири, в яких вони й живуть разом зі своїми сім’ями. Я цьому, звичайно, дуже рада. Адже вони для мене найдорожче, що тільки є на світі. У зв’язку з моїм непростим дитинством, гадаю, ви мене розумієте.
Незважаючи ні на що, поки я працювала, я дотримувалася одного залізного правила: щороку приїжджати додому на зимові свята. Це переросло у традицію, адже у нас цей період у році завжди особливий. Діти чекали на мене навіть більше, ніж зимових канікул. І я завжди намагалася їх не розчаровувати.
Крім того, щороку мені потрібно було побачитися з тіткою і вирішувати з нею наші фінансові питання. Не сказати, що я якось особливо відчувала святкову атмосферу, але так чи інакше бути вдома була зобов’язана. Готую капустяні голубці, відчую себе вдома.
З кожним новим роком я все більше дивувалася, як швидко ростуть мої дівчатка. Хвилювалася, звичайно, щодо їхнього навчання та всього іншого. Але, дякувати Богу, все було добре й тут. Обидві доньки добре вчилися і не зв’язувалися з поганими компаніями.
Але Аня й Настя мене завжди приємно дивували. Закінчили школу на відмінно, вступили на бюджет у виші. Я ними пишалася і допомагала фінансово.
Після закінчення університетів заміж вийшла спочатку старша, а потім і молодша. Ось у цей момент я їм особливо стала у нагоді: на весіллі мені жодного разу побувати не вдалося, однак з весільними подарунками я точно вгадала – дочки отримали по квартирі.
Рік тому я повернулася додому. Приїхала не з порожніми руками, тож вистачило зробити невеликий ремонт у моїй квартирі і навіть залишилися якісь гроші на життя. Я вирішила дати собі перепочинок і не шукати роботи, поки добре не відпочину.
З дочками у мене цілком нормальні стосунки, шкода, що вони не можуть часто бувати зі мною поруч. У них свої сім’ї, робота, одним словом, звичайне доросле життя. Але я не жаліюся і все розумію.
Але недавно, прямо перед новим роком, у мене був день народження, і донечки прийшли до мене у гості. Без зятів, просто посидіти у звичайній домашній обстановці. Принаймні я так думала. Накрила на стіл, ми чудово посиділи.
Через якийсь час тема нашої розмови переключилася на їхні проблеми. Виявилося, що обом моїм дівчатам не завадила б фінансова допомога. Не просто так, у борг. Але гроші їм були потрібні.
Мені не хотілося обговорювати ці справи на своє свято, тому я попросила їх прийти наступного дня з цього приводу, і вони погодилися.
Наступного дня, незважаючи на те, що ще багато їжі залишалося в холодильнику, мені захотілося поїсти чогось домашнього. А в мене дві хазяйки в квартирі!
Ось я й попросила дочок, щоб вони приготували мені капустяні голубці. Я б навіть сама їм допомогла. Просто було бажання провести вечір у сімейних клопотах, з рідними дітьми. Вони вже немаленькі, повинні знати, що та як. І тоді все і почалося.
Молодша почала сперечатися зі старшою, який рис має бути в голубцях: сирий чи вже зварений. Потім суперечка перейшла на особисті минулі образи, про які я й не здогадувалася. Кожна з дівчаток на свій захист наводила різні аргументи.
Так я дізналася, що Аня забрала нареченого у Насті. А Настя, у свою чергу, у юні роки зовсім не вирізнялася скромністю серед хлопців. Потім посипалися й інші звинувачення, бо одна з дівчаток терпіти не могла тітку, а інша тільки й робила, що до неї підмазувалася.
Зрештою, голубців я не дочекалася. Натомість почула дуже багато інформації, яку мені, як мамі, чути було зовсім необов’язково.
Більш того, у моїй мийці лежало кілька брудних тарілок. І щоб відволіктися, я вирішила цей посуд помити. Але мої доньки і тут почали звинувачувати один одного в тому, що кожна з них не допомагає мені, як дочка матері. Вони так кричали, що я думала: сусіди викличуть поліцію!
У результаті дочки пішли, кожна на свій бік. Я зі сльозами на очах тільки до кінця вечора згадала, що вони до мене приходили взяти грошей у борг. Та й забули на тлі своїх давніх образ.
Я б не проти їм допомогти, але тепер ситуація зовсім змінилася. Ні старшій, ні молодшій мої гроші не потрібні. Але розмовляти одна з одною вони не хочуть. І, як я зрозуміла, це зовсім не жарти. Новий рік ми зустрічали порізно. Ось такі справи.
Навіть не знаю, що робити. Невже через якісь голубці я тепер залишуся одна та ще й дочки одна з одною не спілкуватимуться?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
