Рідна мама не дає мені спокійно жити. Я ненароком повторюю її історію. Сама без чоловіка виховую доньку, ось тільки від мене він не йшов, ми ніколи не були разом – тут я сама винна, закохалася в одруженого.
Я завжди росла в строгості. Мені було менше року, коли батько пішов, і я залишилася з матір’ю. Я їй вдячна всією душею, що вона виростила мене, вивчила (маю дві вищі освіти), допомогла влаштуватися в житті, все робила заради мене, працюючи на кількох роботах.
Я люблю її за те, що не здалася, що тягнула мене, коли батько плюнув на нас і втік. Але з кожним роком її турбота стає все більше схожа на ланцюг у мене на шиї.
Справа в тому, що я ненароком повторюю її історію. Сама без чоловіка виховую доньку, ось тільки від мене він не йшов, ми ніколи не були разом – тут я сама винна, закохалася в одруженого.
І, виховуючи донечку, я намагаюся також дати їй по максимуму, подарувати все, що у мене є. Знайомі і друзі навіть кажуть, що я доньку балую, що вона занадто вередлива зростає через те, що я їй все дозволяю. Вона ходить на різні гуртки, носить тільки новий, модний одяг, на Новий рік від «дДда Мороза» подарунки отримує дорогі, на 5-6 тисяч. Сама я в старих чоботях три роки можу ходити, але їй куплю все найкраще.
Але ось в чому моя відмінність від мами. Я це роблю з любов’ю, ніжністю, я постійно говорю моїй дівчинці, як я люблю її, і вона відповідає мені тим же. Моя ж мама ростила мене немов механічно, на автоматі, тому що «потрібно».
Вона постійно мене пиляє. Живе в одному будинку зі мною, в сусідній квартирі, і постійно говорить про те, яка я нікчемна, що вдома у мене і близько немає того прядку, який підтримувала вона (хоча генеральне прибирання щосуботи роблю залізно), і дочка в мене росте шкодлива, і мужик від мене пішов, тому що я не жінка!
Але ж від неї теж свого часу мужик пішов, і я хоча б спочатку знала, що так буде, а її вже з дитиною кинули.
Я вже так втомилася від її докорів, що подумую продати квартиру і переїхати в інший район, але розумію, що вона образиться, що буде виставляти мене егоїстичною, злісною. Але як тільки подумаю, що моя дочка бачить, як мати мене принижує, так погано стає. І я ж теж працюю на трьох роботах, теж тягну дитину, невже так складно зрозуміти, що мені важко?
Іноді розмовляю з колегами по роботі про те, що мама живе по-сусідству, і вони так заздрісно мені відповідають:
– Гарно тобі, можна і дитину залишити, якщо потрібно, і поїсти прийти, коли готувати ніколи.
А я киваю і не можу зізнатися, що, варто мені дитину у неї залишити, щоб раз на рік піти на корпоратив, то на наступний день я алкоголічка, безвідповідальна, нікому не потрібна, тягаюся з усіма підряд.
У мене були чоловіки за ці роки. Чоловіки, які любили мене, які добре ставилися до моєї дитини. Але всі вони йшли, тому що я не могла підпустити їх ближче. Відвикла, наслухалася про те, що «не гідна».
Іноді думаю: мама мене від мужиків відваджує, щоб однією не залишитися. І розумію її. Але зашморг все тугіше й тугіше з кожним роком…
Анастасія.
Передрук бе зпосилання на ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
