Я три роки працюю нянею, допомагаю молодим мамам з новонародженими дітьми. Так повелося, що починала я свою роботу по знайомству в забезпеченій сім’ї. І мене рекомендували в своєму колі, передавали з рук в руки, як то кажуть.
На даний момент я проживаю в заміському будинку з сім’єю, яка складається з бабусі, мами і сина. Чоловіча половина працює за кордоном.
Те, що я бачу – дивує мене.
Мама і бабуся байдужі до немовляти. За цілий день беруть його на ручки на 5 хвилин та й то, що б зробити фотографію для подруг і відправити її через месенджер. І з незадоволеним виразом обличчя повертають дитину мені.
Ранок починається так:
Молода мама встає в 11 ранку. П’є каву. Зависає в інтернеті з телефону на годину. Їде.
Повертається до 3 години, з укладкою, нафарбована. Напевно в салоні себе в порядок приводила.
Якщо в цей час я гуляю з коляскою на вулиці на прибудинковій території, мама просить мене відійти і фотографується з коляскою. Якщо ми знаходимося вдома, то знімки виходять в спальні або на кухні.
Вона просить дати їй ложечку і вдає, що годує дитину. Клац, клац камера. Наманікюреними пальчиками ложечку повертає мені і йде відпочивати.
Увечері вона знову їде у справах. Повертається до 12 ночі, коли малюк міцно спить.
Бабуся від мами не відстає. Вона як вихор носиться по будинку, роздає команди домробітниці. А потім зникає на весь день.
Мені хлопчика шкода. Я його з рук не спускаю, але ж я йому не рідна мати? Як можна свою дитину не хотіти бачити, тримати на руках, ловити його погляд?
Домробітниця сказала, що господині будинку ще 10 років тому жили в злиднях. І що їм не про дитину треба думати, а про те, як зберегти свою красу і молодість, щоб чоловіків поруч з собою утримати.
Одного разу я підійшла до бабусі і запропонувала взяти онука на руки. Вона з небажанням прийняла його. Але тримала обережно, майже на витягнутих руках.
І тут же послідувала фраза: «Сфотографуй мене з ним, телефон на столику візьми»
Як тільки я навела камеру, бабуся стала посміхатися і притискати до себе маленький клубочок. Коли кадри були зроблені, вона з полегшенням пішла до себе в кімнату.
Як же я сміялася, коли дізналася, що мої роботодавиці ведуть блог в інтернеті, де роздають поради на тему виховання і годування дитини. Експерти!
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
