fbpx
життєві історії
Ще задовго до вторгнення мій чоловік працював в Німеччині. В Києві після 24 лютого небезпечно було залишатися, тому я довго не роздумуючи, забрала дітей і поїхала до Дмитра. За кордоном ми пробули більше ніж пів року. В Україну ми поверталися дуже щасливі, бо всюди добре, а дома найкраще. Та без “сюрпризу” не обійшлося. Я більш ніж впевнена, що все це справа рук діда Макара, але доказів в мене немає

Ще задовго до вторгнення мій чоловік працював в Німеччині. В Києві після 24 лютого небезпечно було залишатися, тому я довго не роздумуючи, забрала дітей і поїхала до Дмитра. За кордоном ми пробули більше ніж пів року. В Україну ми поверталися дуже щасливі, бо всюди добре, а дома найкраще. Та без “сюрпризу” не обійшлося. Я більш ніж впевнена, що все це справа рук діда Макара, але доказів в мене немає.

Зі своєю сім’єю, чоловіком і двома діточками, сином Ростиславом і дочкою Яриною ми проживаємо в невеличкому селі що поблизу Києва.

Так склались обставини в нашому житті, щоб покращити наші умови проживання, а відтак добробут в будинку, мій чоловік Дмитро майже три роки, як регулярно їздив на заробітки до Німеччини.

Діти наші вже школярі старший вчиться вже в сьомому класі, а молодша донька у четвертому. Я також працюю на пекарні добу через двоє.

Звісно, гроші, які нам висилає чоловік, сильно нас виручають. Наші умови життя значно покращились, ми собі більше можемо дозволити купити ніж раніше.

А це і бажаний одяг для дитини, і речі побутового характеру. За цей час придбали багато нової техніки, ну і зробили ремонти в середині будинку.

Та після двадцять четвертого лютого, все змінилось в нашому житті. Як і багато хто з нашого села, ми виїхали за кордон до чоловіка.

Як і кожна мама, я сильно переживала за безпеку і життя наших дітей. Там ми прожили майже пів року, це був морально дуже важкий період для нас усіх, як би там не було добре, завжди людину тягне до рідного дому.

Тому було прийняте рішення повертатись. Чоловік залишився, адже я залишилась без роботи і тепер він наш єдиний годувальник.

По приїзду додому, я мало не оторопіла. В нашому будинку хтось побував, в середині все було порозкидувано, видно було, що хтось в хаті щось шукав.

Деякі речі пропали, багато чого було понищено. Зник деякий посуд, електричний чайник і мікрохвильова. А ще винесли телевізор і пропав принтер.

Важко було повертатись додому, а ще важче, спостерігати таку картину в своїй оселі. Та ми навели лад, не опускаючи рук продовжили своє життя.

Недалеко від нас живе дід Макар, це такий сусід, який живе сам і дуже великий товариш “мутненької”. Кожного дня він бігає на “заправку”.

Якось мені інша сусідка, баба Стефа, розказала що він приютив, як нас не було, якихось підозрілих людей, це молода пара, чоловік і жінка, які дивно себе поводили.

Постійно гуляли селом і все навкруги оглядали. Чи не вони є, часом, причетні до нашого пограбування?

Та від діда Макара мало правди дізнаєшся, хто тепер нам має все повернути? І де нам шукати правди?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page