Свекруха Василина Романівна просто не чує нас і постійно ображається, мені байдуже, а чоловіка це засмучує.
Ми з Вадимом одружені 5 років, живемо в одному місті з мамою чоловіка Василиною Романівною. У нас підростає синочок Максимко.
Мама чоловіка кілька років тому овдовіла, більше, окрім мого чоловіка, дітей у неї нема, тому всю свою нерозтрачену енергію вона спрямовує ан нашу родину. Це й добре, і погано водночас.
Свекруха має ключ від нашої квартири, іноді приходить готувати-прибирати, коли ми на роботі чи на прогулянці. Але в шафах вона не порпається, тому я намагаюся ставитися до її ось такої ініціативної допомоги досить демократично. Ну хочеться їй – та на здоров’я.
В більшій мірі мене засмучує інше. Справа в тому, що я дуже відповідально й ретельно підходжу до вибору іграшок для дитини, як і до одягу.
Ми бабусі неодноразово говорили, що якщо вона хоче купити дитині іграшку чи одяг, спочатку треба запитати у нас, треба воно чи ні. Але вона весь час забуває про це прохання, ну або навіть абсолютно свідомо ігнорить його.
І ось вкотре мене не почули. Притягла дитині розумний телефон, який, само собою, у малого вже є. Не такий, але суть одна й та сама.
Я делікатно сказала Василині Романівні, що така іграшка вже є і вона нам не потрібна, але знову – образи та надуті губи. Мовляв, мені що у вас питати, що дитині дарувати?
Моя думка – так, треба питати! Зрештою, це наша дитина і нам видніше, що Максику потрібно. А складати і копити мотлох у мене бажання й місця немає.
Ну чесно, хороша людина, але так дістала зі своїми непотрібними подарунками! Згадую, як на 3 місяці подарувала Максику “порцелянового” зайця, а іншим разом поламаний самокат принесла, а коли сказали, що він несправний, у відповідь прозвучало: “ну нехай стоїть на балконі, я міняти не поїду”.
Ось що з нею робити? Як вплинути??? Сил нема, чесно. Буду вдячна за поради.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.