olesya

– Віко, ти ж розумієш, що без диплома університету люди ніколи не сприйматимуть тебе серйозно? – запитала майбутня свекруха, ледь посміхаючись. – От у мого Григорія дві вищі

– Олю, ти хоч тими жабами і вічними маятниками з ніг до голови обложися, все рівно, як не підіймеш п’яту точку і не підеш кудись працювати, багатою не

– Така була воля батька, Ларисо Ігорівно, – сказала Надя, виставляючи мої речі з квартири, в якій я прожила п’ятнадцять років, на сходову клітку. – Надю, але ж

– Ой, ну ти ж знаєш, що мама Віктора нічим нам не допомагає! Вона навіть на наші гроші в Польщу на екскурсію їздила, – сказала моя невістка перукаршій,

Я була у ванні, закидала одяг у пралку, як почула розмову своєї свекрухи і чоловіка. Віра Андріївна, мабуть, не знала що з кухні туди все доноситься. – Твою

– Борис такий син, як я дочка. Нехай також бере відповідальність за маму. Вона ж його на світ привела, – сказала Ліля, коли привезла свою не здорову маму,

– Захаре, ну доки ти будеш тягнути? Тобі вже 32, а дівчини досі немає! У селі вже гомонять, що я онуків не дочекаюся, – зітхнула я, ставлячи на

– Марусю, сходіть на кухню і долийте в глечик соку. Моя донечка хоче пити!, – зухвало сказала Марта, дочка мого знайомого, в якого я закохалася на схилі літ.

– Іване, Анна бачу прийшла з повним пакетом. Йди перевір, що вона там накупила на твою зарплату! Зуб даю, всякого непотрібного, – сказала свекруха, як тільки я переступила

— Орисю, ти розумiєш, що я вже не та?— промовила мама, сидячи на краєчку свого улюбленого крiсла. — Усе не так, як було. Нiби… якесь життя залишилось десь