П’ять років тому ми розлучилися нарешті з чоловіком. Дочка виросла, а ми давно вже стали чужими людьми, у кожного своє життя. Але все одно це все було важко, мені знадобився час, щоб оговтатися, прийти в себе, знову розправити крила, підняти голову.
Тим часом вийшла заміж наша донька. Ми з чоловіком відкладали гроші зарані, свати додали, і купили молодятам квартиру.
Вони стали жити окремо. Я зосталася сама в нашій з колишнім чоловіком двокімнатній, а він пішов до жінки, з якою зустрічався ще до нашого розлучення.
Я спілкувалася часто з донькою й сином, разом іноді проводили вихідні чи свята. Кудись їздили. Ну і звісно, я іноді говорила: давайте вже мені онучка чи онучку, хочу бути молодою гарною бабусею!
Але я ж не обіцяла, що буду сидіти з диною і забуду про себе!
Я ще досить молода гарна жінка, розлучена, вільна, нормально заробляю.
Мені хочеться якраз зараз пожити для себе, бо раніше такої можливості не було. А вони цього не розуміють.
Народилася у доньки й зятя дівчинка. Гарненька, маленька, чудова дівчинка.
Я в них частенько буваю, пару раз на тиждень точно, бавлюся з малою. Поки дочка щось там своє робить, виходимо на прогулянку.
Але кожного дня я до них не лечу, бо в мене ж є і своє життя! Є робота, подруги, зараз з’явився в моєму колі цікавий мужчина, який приділяє мені увагу.
А вони мені цим дорікають, особливо дочка. Говрить:
– Мамо, ти ж сама хотіла онучку, а тепер в тебе «своє життя» і на нас часу не має. Якби я знала, що ти мені не допомагатимеш, я б ще не поспішала з дитиною, пожили б з Олегом вільно, погуляли б, поїздили б по світу…
А тепер з малою така свобода мені не скоро світить, і не тебе, як я бабу, розраховувати не можна.
«Припливли», як кажуть…
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
