Те, що зробили, тобто не зробили мої майбутні свекри, мене дуже засмутило! Мій наречений Тарас з сільської багатодітної родини – їх шестеро дітей, Тарас найстарший. Але навчався він в Полтаві, купив квартиру сам, тут ми й познайомилися, я прийшла до нього жити.
Живемо ми більше року вже, але якось за моїм навчанням і нашими роботами все не виходило поїхали до батьків Тараса – все таки 200 кілометрів їхати. З моїми ж татом і мамою і старшою сестрою, які живуть в сусідньому районі міста, Тарас вже давно познайомився і сподобався моїм рідним.
І ось цими вихідними нарешті вийшло і коханий повіз мене познайомити зі своєю великою родиною.
Я звичайно, хвилювалася. Знаєте, не хотілося бути занадто міською, але водночас – доглянутою й вишуканою, адже я така й є насправді. Тож я пішла свої довгі яскраві нігтики змінила на скромний класичний манікюр, обновила стрижку, вдягла новий спортивний костюм, який спеціально купила, аби поїхати по-простому.
Ми купили всім невеличкі подарунки: мамі й тату Тараса – набір нових келихів, двом братам і трьом сестрам – теж по сюрпризу: дівчатам креми і хустини на шию, хлопцям – футболки.
Родина в мого нареченого виявилася веселою і позитивною. Все мені показали: сад, город, село. Я ще й з усіма сусідами навколо перезнайомилася.
Увечері була святкова вечеря на мою честь, мама Тараса й сестри наготували багато смачного. Я пропонувала їм свою допомогу, коли накривали на стіл, але вони сказали, що все зроблять самі. Посиділи ми гарно, а потім батьки чоловіка сказали, що йдуть спати до кумів, а нам свою кімнату віддають.
І от тут почалися дива. Я думала, нам з Тарасом дадуть чисті рушники й постіль буде поміняна. Але я помилилася. Рушники ніхто не дав, довелося користуватися тими, що в ванній кімнаті висять і, як я зрозуміла, ними користуються всі 7 чоловік, що в будинку живуть. Я постидалася попросити чисті, мені здається, нормальні люди б самі запропонували!
Постіль мене ще більше засмутила – вона була відверто давно не свіжа. Ось такі нюанси. Я побачила, що для Тараса це все ок, він так звик. Але я – ні! Я навіть не знаю, як люди таких елементарних речей не розуміють? При цьому в домі в них більше менш чисто, охайне подвір’я.
І ось я тепер думаю, чи варто будувати родину й майбутнє з хлопцем з багатодітної родини? Все таки мені все життя потім з ними спілкуватися, їздити до них, відпускати до свекрів наших з Тарасом дітей. Всі ці думки не дають мені спокою, а сестрі й батькам я поки що не розказую.
Хочу самостійно прийняти рішення, що робити далі. А ви як гадаєте? Можливо, у когось є якісь думки, які мені будуть корисними й допоможуть розібратися в ситуації.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.