Хочу з вами поділитись історією із нашого життя, а саме історією, про нашого вірного друга – собаку Чарлі.
Ми з чоловіком побрались і жили в місті, та завжди мріяли про свій власний будинок у селі. Чоловік влаштувався на дві роботи, я виховувала наших синочків, до того ж, завжди підтримували нас батьки.
Наша мрія здійснилася, коли нашим хлопчикам було дев’ять і одинадцять років. Ми переїхали жити у село, купили непоганий будиночок, все облаштували в ньому гарно, і поселились щасливі жити.
Біля нашого будинку був красивий сад і немаленьке подвір’ячко. Згодом ми зрозуміли, що нам не вистачає охоронця на подвір’ї, що потрібна нам собака. Хлопці так зраділи, що почали наполягати: “Тату-тату! Ну коли ти привезеш нам собаку?”
Так ми з чоловіком вирішили, що візьмемо собаку в добрі руки. Нам не важливо було, чи це породиста собака чи це “дворняга”, головне, щоб це було малесеньке щеня і воно з малечку зростало в нашій сім’ї.
Так ми і натрапили на оголошення, де віддавали нашого Чарліка, якому вже чотири місяці.
Цю собаку їм подарували друзі на день народження, та вони не давали собі ради, адже Чарлі був дуже активний. А ще в нього прорізались зубки і він погриз їм взуття, та й тісно їм було на одній території, адже жили вони в двокімнатній квартирі, тому вони вирішили його віддати хорошим людям.
Такими людьми виявились ми. В цей день ми з синочками так чекали на нього, і ось Іван заїжджає на подвір’я і виносить нам з автівки наляканого, чорного-пречорного Кокер-спанієля. Ми відразу закохались в його розумні оченята.
Навіть сьогодні, коли пишу вам цю історію, в мене сльози на очах, такою сильною любов’ю ми прикипіли до нього. Звісно, було напочатку різне, і взуття погризене, і перевернуті вазони і ще багато різних ситуацій, та він швидко вчився, і таким розумним виріс.
Кожного ранку чоловік обходив з ним господарство, а той вірно бігав за ним. Правду кажуть люди, хто перший візьме собаку на руки, той і його господар, так Іван, яку б команду не дав Чарлі, той все відкидав і виконував бажання господаря.
Наші хлопці повиростали. Старший син Миколка вступив до університету, а молодший вчився ще в школі, в старших класах.
Одного дня мій чоловік повинен був завести сина до міста, не підозрюючи навіть, що Чарлі теж вирішив провести Миколку, і заскочив у багажник, коли той ставив сумки з речами.
Ми завжди сміємось з цієї історії, адже наш Чарлі дуже любив з нами подорожувати, ми майже всюди брали його з собою і він для нас був, наче третя наша дитина.
Та наш улюбленець важко занедужав… в останні хвилини його життя, вся його дружня сім’я була поряд, аж до останнього його подиху.
Його нам не вистачатиме ще довго, адже з ним в нас стільки хороших спогадів і історій. Та в наших серцях він з нами назавжди і з плином часу наше серце буде знову відкрите для нового знайомства з другом.
Багато знайомих говорить: це лише собака, візьміть собі іншого тай все! Та для нас він був членом нашого сімейства.
Чи є серед читачів люди, які люблять своїх тварин настільки, що називають їх невід’ємною частиною своєї сім’ї?
Як звуть ваших улюбленців? З нетерпінням чекаю вас у коментарях!
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
На фото той самий Чарлі…
