Вся рідня проти була, щоб Сашко на Сарі одружувався. Ну як так? Хіба своїх дівчат мало?
Але вони одружилися. Почали окремо жити. Кілька днів минає – Сара нічого не готує, не прибирає.
– Сарочко, люба, в чому справа, адже ти моя дружина, я тебе люблю! А ти маєш стати гарною господинею у моєму домі.
– Ти ж знаєш, коханий, я єврейка.
– Так, і що?
– Не можу я без 100 $ нічого робити.
– Бог з тобою, Сарочко, ти ж моя дружина, я ж тебе люблю!
– Так, любий, розумію, але зробити нічого не можу, без 100 $ ніяк!
Походив Сашко, подумав. Дав їй 100 $ – все добре. Почала Сара господарювати, посуд мити, чистоту тнавела, готує смачно.
Так і живуть Олександр з Сарою. І раптом – Сашко без роботи, криза. Повернувся сумний з роботи, говорить дружині:
– Саро, люба, ми розорені!
Сара посміхнулася, кличе чоловіка до вікна, відсуває штору:
– Сашку, не хвилюйся ти так. Бачиш, он за рогом булочна – це моя булочна, а бачиш, навпроти аптека – це моя аптека. А бачиш там будівництво йде – це мій будинок будується! Тож не переживай надто, протримаємося. І ти не хвилюйся, малий! – і Сара задоволено погладила кругленький животик.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
