Я два місяці тому розписалася зі своїм коханим хлопцем, а сьогодні я знову вільна жінка. Все тому що ми нарешті після розпису в столиці поїхали знайомитися з його батьками в райцентр на Волинь. Та розповім коротко про все спочатку.
Мене звуть Олена, я сама з Полтавщини, але після того, як закінчила школу, поступила далі навчатися у виш в Київ. Я у своїх батьків одна єдина дитина, тому вони мене обожнюють, у всьому допомагають. Але вступила я на бюджет сама і взагалі стараюся не зловживати батьківською любов’ю.
Щоправда, однокімнатну квартиру-студію в столиці батьки мені допомогли купити, дали гроші на перший внесок, а далі я вже сама платила іпотеку два роки. Я працюю в юридичній сфері, працюю багато і викладаюся на повну, тому за два роки мені вдалося закрити кредит і відчути себе вільною і щасливою.
Майже одразу після цього, у 28 років, я познайомилася з Юрком, гарним, порядним хлопцем. Він з Волині, але теж живе й працює в Києві. Щоправда, жив Юрко на орендованій квартирі, але коли ми зрозуміли, що у нас кохання і все серйозно, він переїхав до мене.
дійсно, навіщо платити за зйом, якщо можна по можливості відкладати гроші на майбутню спільну більшу квартиру. Адже коли ми одружимося і захочемо діток, в моїй однушці стане затісно.
Ну от, словом, прожили ми разом з Юрком півтора роки і вирішили тихо розписатися, які весілля з такими подіями в країні? Потім ми просто вирішили поїхати погостювати до одних і других батьків на кілька днів, посидіти в сімейному колі.
Так сталося, знову ж таки через оце все, що на Волинь в рідне містечко Юрка ми не вибралися весь це час, а були тільки в моїх на Полтавщині буквально кілька разів, та й то лиш тому, що мої живуть ближче.
А ще тому що, як не крути, у моїх крім мене більше нікого, а в Юрка ще сестра й брат менші, вони в Луцьку, не далеко від його батьків.
Отже, розписалися ми з Юрком тихо два місяці тому й ось, нарешті, випала нагода поїхати на Волинь, в райцентр, де живе родина мого чоловіка.
Поїхали на три дні, взявши столичних гостинців. Юрко переконував, що мені його батьки сподобаються, та й всі інші рідні також.
Так воно й сталося. Всі привітні, відкриті, щирі люди. Накрили чудовий стіл, за яким у перший день нашого приїзду за столом зібралося чоловік 20 рідні й найближчих друзів родини, куми Юрка.
Познайомилися всі, посиділи-поспілкувалися душевно. Я потім допомогла свекрусі все прибрати й перемити, хоч і не звикла до такого.
Ну й ось коли гості всі вже розійшлися, а ми з чоловіком зібралися йти спочивати в приговану нам спальню, мама й бабуся Юри сказали:
– Ходімо, Оленко, і разом застелимо вам з Юрасем постіль.
Я нічого не зрозуміла, але побачила в руках бабусі чоловіка якийсь тканинний мішок. Свекруха продовжила:
– Оленко, в нашій родині є давня, дуже давня сімейна традиція: всі молодожони, які вперше ночують у нас, сплять на цій постелі, яка передається з покоління в покоління. Це для того, щоб подружнє життя було щасливим і довгим, щоб діточки народжувалися здоровенькі.
Промовляючи це, мама чоловіка взяла з рук своєї матері той мішок і відкрила його, дістаючи щось. Це “щось” неприємно пахло минулими поколіннями й молодятами, яким пощастило на ньому провести найкращу ніч свого життя під цим дахом, під яким зараз за збігом обставин чи по волі долі опинилася й я.
Мою шалену здогадку підтвердили щиро-прості подальші слова моєї новоспеченої свекрухи:
– Ця постіль жодного разу, відколи її пошила прабабуся Юрка, не була випрана, бо тільки так вона має цю магічну силу, яка передається з покоління в покоління в нашому роду. Ми дуже хочемо, щоб і ваша родина стала міцною щасливою, тому пішли стелитися, невісточко!
Мені аж занудило і голова закрутилася від самі розумієте яких відчуттів – так бридко й неприємно стало мені від почутого, побаченого, від цього “аромату” “священної” білизни.
Звичайно, я відмовилася від такої пропозиції категорично, а от Юрко підтримав їх. Уявляєте? сказав, що це традиція його родини і я маю її поважати. Бо якщо ні – йому така дружина, яка ні в що не ставить його рідню, не потрібна.
Словом, якщо далі дуже коротко – спала я ту ніч на канапі, а вранці поїхала додому на таксі. Так, далеко, дорого, але моя машина залишилася в Києві, а Юрко нікуди не збирався їхати три дні, які ми збиралися провести в його батьків разом. Ну не міняти ж йому через мене плани зрештою.
Видихнула я лише в своїй затишній, прекрасній квартирі, де в той же день застелила собі ліжко абсолютно новим комплектом білизни, якого не торкався Юрась.
Наступного дня я подала на розлучення. Спільного майна, діток у нас нема – тому все сталося досить швидко, сьогодні я знову вільна жінка, чому безмежно рада!
А деякі мої старші, але незаміжні ще подруги сказали, що ну ой, могла би й не випендрюватися, потерпіти ніч заради майбутнього щастя з коханим чоловіком, з мене б не сталося.
Ну й дійсно, вигадала я собі оце проблему на пустому місці – відмовилася від такої пропозиції й перспектив через якісь шматки тканини. Фу, аж трусить, як згадаю той мішечок і привітні обличчя колишніх свекрухи і її мами, такої собі бабуні-кульбабки.
Всім добра й миру! Будьте щасливі!
автор – Олена М.
