Прожили ми з чоловіком довге, насичене радощами і складнощами життя. Купили свого часу будинок, зробили не один ремонт, виростили двох синів.
Старший вже одружений, живуть з невісткою і онуком по-сусідству. А менший ще сам, але живе окремо, аж в Києві, працює програмістом.
Коли ми ще були молоді, а старший син маленький, чоловік поїхав на заробітки, бо дуже хотілося своє житло, а жили ми на той час у свекрів.
Їздив він кілька разів, то на два-три місяці, то на півроку. Свекруха мені допомагала з синочком, за це я їй дуже вдячна.
Нарешті ми таки змогли придбати будиночок, який нам сподобався, зробили в ньому гарний ремонт, переїхали. Невдовзі народився другий син. Ми жили щасливо, підтримували одне одного, працювали, виховували дітей. Чоловік врешті знайшов нормальну роботу в сусідньому місті і більше надовго від нас не їздив.
Так йшли роки, все було добре. Виросли діти, навідуються до нас, підростає онучок.
І ось, два роки тому, якраз на річницю нашого весілля, чоловік зробив мені «подаруночок», хай би йому грець.
Взяв і зізнався, що тоді, давно, коли він їздив на ті заробітки, будь вони неладні, в нього були інші жінки… Гірко, що навіть не одна… Сказав, що молодий був, що зараз шкодує і ніколи б так не вчинив, що любить все життя тільки мене, що то була така потреба молодості…
Але я ж вірила, чекала його з дитиною! А він все життя дивився мені потім в очі… Краще б уже взагалі промовчав, а то облегшив собі, бачте душу.
Одним словом, вибачити я не змогла і це стало кінцем нашої сім’ї. Чоловік пішов жити до своєї матері. Я залишилася в будинку.
Ми не робили секрету з причини нашого розлучення, всі близькі знають. Але мої рідні сини не зрозуміли мене. Вважають, що тато зробив благородно, відкрившись мені, а я – «баба-яга», яка вчинила не правильно, бо ж то коли було, в далекому минулому, яке на даний час немає ніякого значення. Така їхня чоловіча і синівська позиція, таке бачення ситуація.
А от невістка Наталочка єдина мене підтримала. Це було дуже приємно і неочікувано.
– Я вас розумію, я би теж не змогла жити з людиною, якби дізналася про таке, коли б воно не сталося, – сказала тоді вона. Наталя захищала мене перед сином, який був проти мого розлучення з батьком, говорила йому, що як жінка мене розуміє і на моєму місті зробила б те саме.
Я не шкодую, що порвала стосунки з чоловіком, хоч він мені назавжди рідна людина. Це все дуже важко. Але я точно знаю, що мені б з ним було гірше, ніж зараз самій. В мене є діти, Наталя, онук. Садок і город, подруги. Якось справлюся.
Сини досі не хочуть зі мною нормально спілкуватися, розмовляють крізь зуби через те, що я не вибачила минулого їхньому батьку. Але кожна людина сама вирішує, що вона може, а що – ні. І я відчуваю, що знаючи те, що тепер знаю, не змогла б більше бути щасливою з людиною, не «з’їдаючи» її і себе.
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
