Я виховала Яринку одна. Чоловік коли йшов до іншої, сказав передати дочці, що пішов “в далеке плавання”, і не знати, коли повернеться. З того дня ми його не бачили і не чули. І ось зараз, коли я навчилась жити сама, Андрій зателефонував Ярині. – Я занедужав, а за мною нема кому й доглянути. – Ярина моя з добрим серцем, сама її такою виховала – привезла батька в наш будинок

З чоловіком ми познайомились будучи студентами. Вже після закінчення вузу вирішили побратись і переїхали жити до моєї мами, адже вона жила сама і тримала господарку. Сестра на той час вже була заміжня і пішла у невістки.

В селі завжди вистачало роботи, але це нас не лякало з Андрієм, адже ми виросли в селі і привчені до роботи. Чоловік їздив на роботу до міста, працював слюсарем-ремонтником, заробляв непогано. Невдовзі в нас народилась донечка Яринка, я виховувала дочку, допомагала мамі по господарству. Андрій більше пропадав на роботі.

Донечка наша підростала, пішла в школу, я допомагала їй освоювати знання. Завжди по вуха заклопотана в роботі, я й не зауважила, як Андрій знайшов собі іншу.

Одного дня він прийшов, зібрав речі і пішов. Просив не робити “бурі”, бо це не допоможе змінити його рішення. Та я не з тих людей, хто буде таке робити.

Просив забути про нього, а дочці сказати, що пішов в далеке плавання і невідомо коли повернеться.

В той час я вірила, що він одумається і все ж таки повернеться до нас. Та вже сьогодні з того часу минуло дев’ять років, і я розумію, що цього вже не станеться.

Своє особисте життя я так і не влаштувала. Та мені і не до цього було, підростала дочка, а це дівчина, хоче гарно одягнутись, і грошей завжди не вистачало, хоч і пенсію свою мама мені віддавала повністю. Я ще продавала молочну продукцію в селі, і підробляла місцевою кравчинею, брала різні замовлення, чи то штани вкоротити, чи то штори підігнути, ковдри пошити.

Десь іти в місто на роботу в мене не було змоги, адже господарка, та й мама вже немолода і потребувала догляду, тай так давала собі раду.

Читайте також: В цей день ми з синочками так чекали на нього, і ось Іван заїжджає на подвір’я і виносить нам з автівки наляканого, чорного-пречорного, Кокер-спанієля. Ми відразу закохались в його розумні оченята. Навіть сьогодні, коли пишу вам цю історію, в мене сльози на очах, такою сильною любов’ю ми прикипіли до нього. В неділю, ближче обіду, чоловік мав відвести старшого сина до області на навчання. Ніхто й подумати не міг, що “вчудить” наш Чарлі!

Сьогодні до моєї дочки зателефонував тато, сказав що він занедужав і нікому не потрібний, і чи можна йому повернутись до нас?

Я у відчаї! Дочку я виховувала завжди з Богом в серці, вона дуже добра і співчутлива дівчина, тому відразу погодилась на пропозицію батька, а що робити мені? Як мені бути?

Я не готова жити з цією людиною під одним дахом, адже він стільки поганого завдав моєму серцю. Тим паче, я не готова доглядати за ним.

Як мені пояснити це дочці?

Чи є прощення для цього чоловіка?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua