Я вже кілька років працював в Німеччині на заводі, додому їздив раз на пів року. І коли сталося вторгнення, ми вирішили, що я маю залишитися і продовжувати заробляти для своєї родини. У мене лежача матір. якій я оплачую доглядальницю, а дружина в декреті з другою дитиною.
Отже, кілька тижнів тому я повертався з німецького Людвігсхафену додому в наш райцентр на Вінничині. До цього два роки я пробув далині від дружини та дітей. Адже чоловічий обов’язок кличе мене забезпечувати свою сім’ю, хоч би як мені було важко.
Рятували гаджети, відео розмови з рідними. Дружині я не зроджував, скажу одразу. І вірив у взаємність з її боку.
Але не дарма кажуть, що відстань і розлука утворюють пустоту між чоловіком та дружиною. Дружина не відчуває тепла свого чоловіка. А чоловік відповідно відвикає від присутності своєї жінки. І, я хочу сказати, це справді так, якщо ви внутрішньо ще не готові до подібних випробувань.
Але ми з Оксаною були готові. Принаймні мені завжди так здавалося. Я завжди міг поговорити з нею на будь-яку тему, між нами були розуміння і взаємо підтримка. Ми обоє розуміли, що це на благо нашої родини, заради майбутнього нашого й дітей.
Оксана не була готова доглядати мою хвору матір, і я не став звалювати це на її плечі. а найняв професійну доглядальницю. Ми відкладали на свою мрію – приватний будинок.
Я справно надсилав гроші, діти росли, займалися своїми справами. Це все, що мені потрібно від них. А що діти? Виростуть, син одружиться, дочка заміж вийде, і всі підуть своїми доріжками.
А ось ми з Оксаною залишимось разом на все життя і треба нам і дітям забезпечити гідне майбутнє. Задля цього я й працював на заводі в чужій країні.
Але мій контракт з роботодавцем закінчився в кінці минулого року, і паралельно запропонували роботу в Україні, правда теж не дома, а в Києві. Мій знайомий запустив власне виробництво і йому потрібні такі спеціалісти як я. І я вирішив повертатися з Німеччини на зовсім.
Так склалося, що я приїжджаю за 2 дні до Різдва. Домовилися з дружиною, що ми всі відзначаємо родиною свято, але через день після свята вони на кілька днів їдуть до мого тестя з тещею. Так домовились. Я не їду, бо батьки Оксани і я різні люди. У мене з батьками дружини затяжний конфлікт, і у цьому я не винний.
Якщо двома словами, то вони багаті, а ми бідні. І такий зять, як я, їх просто дратує. Так от, я не ревнував сім’ю до батьків дружини, знав, що так буде, ще коли ми одружилися. Але давайте чесно. Вони купують усім квитки на гірськолижний курорт, решта витрат теж за ними.
І все заради того, щоб раз чи два на рік побачити онуків. Їх можна зрозуміти. Тим більше, що особисто мене вони не чіпають, а я не збираюся навіть теоретично звертатися до них. Тож це чесні стотсунки.
І все було б добре, якби не одне але. Я не встиг приїхати додому на Різдво. По-перше, треба було залагодити деякі документи. А на свята в офісах була настільки колосальна плутанина, що мені ще пощастило, що я лише на два дні затримався. Потім затримали автобус через негоду.
Коли я пояснив Оксані причини затримки, вона спершу не хотіла вірити, що таке взагалі може статися, але, почувши мій серйозний тон, почала мене підтримувати, мовляв, нічого, буває. Було ніяково чути, як Оксана вигадує виправдання за мене, але інших варіантів не залишалося, і я просто сказав, що люблю її, поговорив трохи з дітьми і ліг спати.
Наступного ранку погода була прекрасною, і я нарешті зміг виїхати до себе додому, хоч і з невеликою пересадкою.
Приїхав я додому наступного дня після Різдва з оберемками квітів, цукерок та іграшок, але я не побачив нікого зі своєї родини, ні Оксани, ні діток. Квартира була порожня, а на столику, у проході, лежала записка, в якій говорилося, що вся моя сім’я вирішила, що я точно не встигну повернутися вчасно.
Тому вони поїхали до бабусі й дідуся раніше, але повернуться вже за кілька днів. Ще там було написано, що мене люблять, обіймають і цілують. І підпис дружини. А поряд, фломастерами, підпис дітей..
Холодильник був забитий їжею вщерть. Навіть випивка була й торт. Все незаймане, але за кілька днів половина салатів точно обіцяла прокиснути. Але образився я з іншого приводу, через те, що мої рідні не змогли на мене почекати.
Так, я знаю, що батьки дружини приїхали раніше, коли почули, що я затримався. Знаю, що вони дуже наполегливі. Але все ж таки. Хіба якихось кілька годин не можна було потерпіти?
Ну та добре. Поговорив із дружиною по телефону, сказав, що я вже вдома. Щоб хоч якось розвіятись і зібратися з думками, я вийшов на балкон. І тоді я побачив наш місцевий дворовий столик. За яким збираються пенсіонери і щось обговорюють.
Я з ними вітаюся, не забуваю. Але, щиро кажучи, мені ніколи не було до них справи. Ну збираються там обговорити погоду та ще щось. Ну і що? Однак на той момент святкове диво змусило мене подивитися на цих людей по-особливому.
Через 5 хвилин я вже махав навколо них руками, розповідаючи, як це гарно, що всі ми тут сьогодні зібралися. Хвилин 20 вони махали на мене руками у відповідь і не хотіли приєднатися до мого свята.
Але потім хтось один погодився, за ним підтягнулося ще кілька людей, і ось більшість «дворових» пенсіонерів зібралася в мене вдома і навіть якось по-домашньому, з чарками в руках вітала один одного з Різдвом. Не забуваючи закушувати, звичайно. Ми співали пісні, розповідали один одному анекдоти.
«Гулянка» закінчилася години за три. Окрім брудного посуду – жодного сміття. Все максимально чинно і спокійно. Літні люди розбилися по парах і, тримаючи один одного під руку, розходилися, хмільні і з хорошим настроєм, своїми під’їздами. Мені це так сподобалося, що навіть вирішив наробити фотографій на згадку. Я був радий, що приїхав додому.
Коли дружина та діти повернулися, я зовсім не ображався на них. Навпаки, мені було цікаво, як вони провели час, що побачили нового. Дружина зізналася, що чекала на конфлікт, і він, напевно, був би. Якби не наші сусіди, дідки-боровички.
Ми тепер живемо дружно всім сімейством, стараємося, як можемо. У пенсіонерів я тепер місцева «зірка» та «авторитет», ось так.
Приємно. Дружина тихо заздрить, але це її проблеми. Усім хороших свят і здійснених бажань. Успіхів і миру!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
