Я заробітчанка в Іспанії, вже 10 років. Я не годую двох дітей в Україні, не забезпечую їх квартирами й машинами. Єдине – плачу за доглядальницю для моєї старенької мами, бо дітям ніколи турбуватися про неї, а моя молодша сестра має чотирьох дітей і зовсім немає часу.
Поїхала я в Іспанію після розлучення з чоловіком, який останні роки нашого сімейного життя просто лежав на дивані і чекав, коли я наготую на кухні їсти, щоб прийти і те все вжити. Діти були вже студентами, працювати за всіх я зморилася, а ця лдина на дивані ставала мені все чужішою.
Тому коли мені подруга запропонувала їхати до неї в маленьке місто біля Барселони і працювати там в магазині її іспанського чоловіка, я не думаючи погодилася. Подала на розлучення попри осуд дітей і знайомих, зібрала речі і подалася в нове життя.
Власне, оце я є моя заробітчанська історія. Живу я тут вже 10 років, орендую собі однокімнатну квартирку. Вивчила вже добре мову. Працюю тиждень в магазині, тиждень прибираю в місцевому готельчику. В принципі, заробляю достатньо. Витрачаю гроші на подорожі, догляд за собою, якісне харчування. Відкладаю на старість, бо на дітей не розраховую.
Звичайно, іноді буваю вдома і радую дітей і онука невеличкими подарунками. Також, як я вже сказала, утримую стареньку маму в Україні, зробила їй ремонт в квартирці, оплачую доглядальницю. З дітьми я не дуже близька, і віддалення сталося якраз через те, що я не особливо їм матеріально допомагала, як інші мами-заробітчанки.
Я ж своїм сину й дочці сказала, коли вони закінчили виші, що вони тепер дорослі і я не зобов’язана їх утримувати і забезпечувати, що вони надалі мають самостійно давати собі раду, працювати. Син з невісткою з часом купили однокімнатну квартиру, в якій живуть з дитиною, а дочка з зятем досі на орендованій, дітей ще не мають.
Є у мене вже 6 років друг, іспанець, старший від мене на 5 рокі, удівець. Одружуватися ми не збираємося, але нам подобається проводити час разом, подорожувати, влаштовувати романтичні посиденьки. Ось так і живу.
А розповісти я насправді хочу більше не за себе, а за свою близьку подругу, вона теж живе й працює в нашому місті, в тому ж готелі, що і я, але поваром. З Раїсою я познайомилася 9 років тому. Я тоді, можна сказати, тільки приїхала до Іспанії, а вона вже гарувала тут років 10.
Рая працювала як віл без вихідних та свят по 8 – 12 годин на день. Єдиною мрією жінки було придбати квартиру у Києві. У неї вже була квартира десь в райцентрі. Але вона говорила: “дуже хочеться в Києві. Син росте, хлопчик розумний, хочу щоб у сина було майбутнє”. Тобто прості материнські надії і мрії.
Заробила вона на квартиру в столиці. Купила. Син її переїхав жити в Київ в однокімнатну, а свою в райцентрі Рая віддала в оренду, гроші забирав син. А у 20 років хлопчик поставив перед мамою запитання: “Куди мені друзів приводити?”
Продала вона квартиру в провінції, додала зароблених грошей, купила синочку двокімнатну в новобудові, в столиці, само собою. І працює Рая в 60 років далі. Синок з докорами: “Мало того, що я ріс без матері, тепер перед друзями соромно що ти прислугою працюєш!”
Я дивлюся на неї і бачу, що вона вже загнала себе, недавно купила сину й невістці машину на народження онуки. Усі забаганки сина виконує, ні в чому не відмовляє. А він гне свою лінію. Вона йому: “Я тебе житлом в столиці забезпечила, а тепер маю собі на щось на старість назбирати, хоч на однокімнатну в райцентрі”.
А він їй: “В Україні зараз нормальної роботи немає, в будь-яку мить забрати на фронт, можуть, а у мене дитина мала, тому взагалі мені треба менше світитися, Таня в декреті, не працює. тому без твоєї допомоги ми навіть квартирку не потягнемо, на комунальні ледве вистачає.”
Раїса пішла й на другу роботу, доглядає літню пані, а в самої вже здоров’я нікуди не годиться. Мені дуже сумно все це спостерігати, а щось змінити чи поміняти погляди Раї на життя я не в силах.
Не робіть таких помилок з любові до дітей своїх, це я вам зі свого досвіду кажу. Все в них буде з часом. Як і ми, зароблять і на квартири, і на своє існування. До речі, єдине навіщо син дзвонить Раїсі – щоб дізнатися, коли мати перерахує гроші. І вона щомісяця справно перераховує.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
