Я літня жінка, мені 64 роки, маю двох дорослих дітей. І ось дожилася: дочка оформила на себе нашу квартиру та вказує мені на двері.
Дочка Тоня була раніше одружена, жила окремо, а ми із сином жили у приватному будинку. Син Руслан виріс, поїхав на заробітки, опинився в Швеції і там залишився. Дочка розійшлася та приїхала до мене жити.
Городом і господарством я займалася сама, тоні було ніколи мені допомагати.
Як я вже сказала, мені вже за 60, важко все самій, вирішили продати будинок та купити квартиру. Знайшлися швидко і покупці – люди з Харківщини.
Словом, продали ми будинок, знайшли квартиру, почали оформляти, а у продавця виявилися деякі проблеми із документами, потрібен був час, щоб їх вирішити. Ми переїхали, почали робити ремонт.
А в мене старенька мати, живе далеко, я її давно не бачила. Я вирішила, що поки що є можливість, треба поїхати. І поїхала. Пробула там пів року. За цей час проблеми з документами вирішилися, і Тоня оформила квартиру на своє ім’я. Щиро кажучи, так і хотіла – все одно вже старість близько.
Але коли я приїхала, дочка мені сказала, що я тепер тут ніхто, жити тут не буду, ніхто мене не чекав і нікому я не потрібна. Я залишилася без прописки, хоча всі мої речі, які я все життя наживала – все тут, і вона користується ними!
І як мені жити? Квартира двокімнатна, але дочка сказала, що одна її кімната, друга онукова. А мені нема місця. Прикро до сліз.
Мені тепер тільки до сина в Швецію проситися залишається, але чи потрібна я йому там? І хто догляне мою маму?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
