В одному місті жив дуже багатий, але пихатий і хвалькуватий чоловік. Він був неодруженим, з родичами не спілкувався, сусідів зневажав і часто висміював їх у колі своїх друзів, таких же самих панів, як і сам. Утім, він не любив навіть своїх друзів, а небу часто дорікав тим, що він не найбагатший, не найзнаменитіший і не найшанованіший чоловік у місті.
І до того набридло Господу слухати заздрісні скарги і стогін цього чоловіка, що коли той пустив за вітром весь свій маєток, навіть не забажав простягнути Свою руку допомоги. Коли ж з уст банкрута посипалися прокляття на адресу Бога і сил небесних, стався нещасний випадок – в його дім потрапила блискавка, і той дотла згорів.
Гірко заплакав чоловік і пішов шукати притулку у своїх друзів. Однак жоден із них так і не прийняв його. А дехто, гидуючи, поморщився і лише насміхався з горя ще вчорашнього друга. Вночі він, голодний, втомлений і замерзлий, у відчаї постукав у вікно сусідки – бідної вдови з двома маленькими дітками. Та не тримала на нього зла і від усієї душі запропонувала йому дах і їжу.
Вранці цей чоловік стояв у храмі на колінах і, заливаючись сльозами, просив у Бога прощення за свою глупоту і гордість. Доброта і великодушність колись зневаженої ним простолюдинки глибоко зачепили його душу. Він молив: «Господи, прости за те, що не цінував дари Твої і не був вдячним Тобі за милість Твою». Незабаром він помирився з родичами і ті допомогли йому побудувати малий будинок. Так він став жити в мирі і згоді зі всіма. (за матеріалами)
Пройшло кілька років. Бідна вдова, яка прийняла його в найважчі дні його життя, пішла з життя, а її діти залишилися круглими сиротами. Постукали вони в його дім і попросили взяти їх до себе. Поспівчував їм чоловік, але відмовив:
– Моя хата маленька. Постукайте краще до тих, хто заможніший. Та і жити я звик один…
Пішли сироти, засмучені. А вранці чоловік не зміг піднятися з ліжка – до нього його прикувала невідома хвороба. Гірко заплакав і у відчаї почав кликати до Бога:
– Знову я прогнівив Тебе, заплатив за свою глупоту здоров’ям. Чому Ти так жорстоко караєш мене?
Посміхнувся Господь і гірко відповів йому:
– Бо не вмієш ти бути мудрим без страждання і горя.
Чоловік все зрозумів. Він вимолив у бідних сиріт прощення і ті з радістю увійшли в його дім і допомогли йому перемогти недугу. Тоді чоловік подякував Богові за милість удруге. Віднині він щомиті міг радіти присутності близьких людей, їхнім голосам, які відгукувалися в його серці відлунням невимовного щастя.
Одного разу, коли він сидів у дворі, бавлячись із онуками, мимо проходили його колишні важливі друзі. Вони впізнали його і стали насміхатися над його малою хатою, бідним одягом і над його іграми з дітьми. А він лише підняв свій зір до неба і подякував Богу за чудове життя. Ось і вся мудрість вдячності.
