Головна

життєві історії

Микола стояв, переминаючись з ноги на ногу. Йому було безкінечно соромно стояти от так під церквою з протягнутою рукою. Ця бабуся. Лиш присівши на лавочку у парку, вгамовуючи дихання, поглянув на папірець, який стискав у руці. Тисяча гривень. Два новенькі папірці по тисячі гривень
життєві історії 0
Микола стояв, переминаючись з ноги на ногу. Йому було безкінечно соромно стояти от так під церквою з протягнутою рукою. Тому і злився сам на себе за свій оцей
В мене невістка десять років тому народила другу дитину не від мого сина, а Устим прийняв і простив. Я ж викреслила Марту і її молодшого сина зі свого життя. І ось нема мого єдиного Устима-офіцера. На прощанні словом не обмовилися з Мартою. А тепер я оце взяла квитки 
життєві історії 0
10 років тому у нашій родині сталася сімейна драма. Невістка Марта з 5-річною донькою Жанночкою пішла від мого сина Устима до іншого. Як воно там вже у них
Григорій спочатку перейшов спати на диван, а потім і геть з’їхав. Зробив не надто гарно, забрав з собою вміст сейфів (ну, а що? Кожен виживає, як може) і авто. Галині нічого не розповів і не пояснив. Зрештою, він не був їй ні чим зобов’язаним. Вони й не одружені були. Оксанка його дружина офіційна і досі
життєві історії 0
Григорій стояв біля того дзвінка, почісуючи потилицю. Кілька разів підходив і уже майже натискав на рожеву кнопку, але забирав руку. Злився сам на себе за свою нерішучість. Зрештою,
Стерти з пам’яті блокпости і сльози, які ріками течуть довкола. Але потрібно було їхати. Мусив їхати з дружиною і дітьми за кордон. Він батько п’яти дітей, там йому обіцяли роботу і житло. А тут? А в цьому селі, десь там на окраїні колись жив його тато
життєві історії 0
Чомусь не зміг виїхати, не попрощавшись. Проїжджали повз, і хоч сам не розумів чому, таки звернув з траси на непримітну сільську дорогу. Скільки ж часу минуло? Тридцять років
Так, ми живемо в окупації. Що це? А ось, що. По місту їздять страшні машини, зверху на них сидять росіяни за кулеметами. Йдеш по вулиці і не знаєш, дійдеш додому, чи як. Дуже багато повіджимали у людей машини, розклеїли їх своїми знаками і їздять по місту, як в себе вдома
життєві історії 0
Так, ми живемо в окупації. Що це? А ось, що. По місту їздять страшні машини, зверху на них сидять росіяни за кулеметами. Йдеш по вулиці і не знаєш,
У 2014 році кума Марина мені розповідала, що Україна не права по відношенню до Донбасу, не хотіла в ЄС. Потім вона дуже раділа, що Краматорськ лишився під Україною. А тепер вивезла чоловіка і двох синів 25 і 28 років через росію в Прибалтику. А мама мені говорить, щоб я продовжувала спілкування
життєві історії 0
Я сама з Краматорська Донецької області, але вдруге вийшла заміж у Бровари. Мої рідні і найкраща подруга і кума Марина залишилися на Донеччині. Я і моя родина завжди
Ми оце тільки зараз виїхали з синочком 4-х років з Одеси до неї в Тернопіль. Дуже у нас тривожно вже. Пішли вчора в Тернополі на прогулянку, зайшли в кав’ярню. – Лідо, ти що. Скільки людей потребують, а ти круасани дозволяєш собі і Юрку такий дорогий десерт
життєві історії 0
Знаєте, не можу промовчати. Я не буду говорити, як звуть маму мого чоловіка, але про сам випадок напишу. Ми оце тільки зараз виїхали з синочком 4-х років з
Святослав Паламар, заступник командира полку “Азов” сьогодні, у день сім’ї, розповів історію родини Таран, яка назавжди залишилася в Маріуполі: “Це реальні люди. Справжні. Молоді та спраглі до життя”
життєві історії 0
Святослав Паламар, заступник командира полку “Азов” сьогодні, у день сім’ї, розповів історію родини, яка назавжди залишилася в Маріуполі: “Сьогодні день сім’ї. І я хочу розказати історію родини, яка
Нічого робити, їсти і спати не можу. Як мені піти проти волі батьків? У нас в родині не можна одружуватися без батьківського благословення. Ми з коханим наступного тижня вирішили розписатися, а потім він знову на службу. – Ні і ще раз ні! Ніякого нам зятя військового не потрібно! Його ніколи не буде, роститимеш дітей сама, вічно хвилюйся: чи живий? Чи іншу зустрів? Куди відправлять?
життєві історії 0
Я навіть не уявляю, що мені робити. Їсти і спати не можу. Мені 27 років, працюю, живу окремо від батьків у Вінниці, але це вони купили свого часу
Не знаю, про що думав бідно одягнений дідусь. А тут ще мостом іде весілля! Галасливе сільське весілля; всі йдуть і голосно розмовляють, співають та сміються
життєві історії 0
Навіть якщо зараз ви у скрутному становищі, якщо все погано, не треба псувати іншим настрій і сердитись за те, що комусь добре і весело. Відразу обмовлюся: це не

You cannot copy content of this page