Головна

життєві історії

Мій чоловік у своїх батьків пізня дитина, його мама народила вже під сорок. Тому коли ми з Дмитром одружилися і вирішили жити окремо, то вибирали орендовану квартиру спеціально ближче до мами Діми, бо вона в нього вже старенька і їй часто потрібна допомога. То продукти Марії Степанівні завеземо, то килими в чистку завезем, то просто зайдемо на чай, оскільки живе вона сама. На всіх святах збираємося за одним столом, іноді в гості приїжджають мої батьки, також приїжджає сестра з дітьми. В цілому ми є велика дружна родина. Але є одне велике але
життєві історії 0
Мій чоловік у своїх батьків пізня дитина, його мама народила вже під сорок. Тому коли ми з Дмитром одружилися і вирішили жити окремо, то вибирали орендовану квартиру спеціально
До весілля ми з Ярославом жили окремо. А вже після розпису я переїхала жити у квартиру до родини Ярика, у квартиру, де жуть також його мама й сестра. Ось тільки життя мені немає нормального через маму Ярика. Проблема саме в ній. Вона знає, що її син тепер має дружину і навіть роботу, що він дорослий хлопчик. Але увесь свій вільний час вона присвячує Ярославу. Вчора таке вчудила, що я досі оговтатися не можу – помила йому черевики. Встала о пів на шосту ранку і помила! Випадково щось скинула з полиці та розбудила нас усіх. Я спитала в неї, навіщо вона це робить, та ще й у такий час. А вона відповіла, що раз дружина не справляється, то їй нічого іншого не лишається
життєві історії 0
Мій чоловік Ярослав – м’який, світлий, позитивний і врівноважений. І я цьому щиро рада, дуже кохаю його. До весілля ми з Ярославом жили окремо. А вже після розпису
Вибралися ми з чоловіком вперше за довгий час в кіно і на суші, та й то нам не дала спокійно відпочити його мама. Марія Ігорівна, як тільки дізналася, то зразу почала показувати своє незадоволення. “Що, не можна фільм вдома подивитися? Що, суші дома не можна зробити? Ось, в холодильнику лежить рис!”, – обурено казала свекруха. Та як би ж вона тільки на тому зупинилася. Коли ми приїхали додому Марія Ігорівна знайшла в кишені чек з ресторану, то таку “бурю” влаштувала, що все бажання бути в тому домі відпало
життєві історії 0
Знаєте, так сталося, що коли ми з’їхалися з моїм чоловіком Миколою, в нас не було можливості на окреме житло. В мене в домі й так не було місця,
І на хрестини не піду, і не знаю, як себе змусити тепер правнучку малу любити! Я навіть не здогадувалася, що у мене буде через таку радісну подію привід дуже засмутитися. Поясню чому, справа вся в тому, як назвали дитинку. В нашій родині панують лише щирі українські імена: Софія, Уляна, Соломія, Василина, Стефанія, Катерина, Олена, Єфросинія. Ось так звуть жінок і дівчат в нашій родині. Всі мої доньки й онучки повиходили заміж за наших українських хлопців
життєві історії 0
Звуть мене Олена Романівна. Я вже маю 76 років, живу в селі на Вінниччині. У мене, дякувати Богу, хоч чоловік уже в на небесах, є велика дружна родина.
Через розподіл спадщини мій тато багато років не спілкувався зі своїми батьками. Ще коли все було добре, вони ніколи не були добрими до нашої сім’ї, всі похвали летіли в сторону мого дядька, татового рідного брата. І ось тепер, коли їм потрібна допомога, вони звернулися до нас. Мій же тато, на відміну від дядька, досяг багато чого у житті. Але я не можу їх пробачити за дитинство, яке я мав завдяки їхній не любові. Їх негатив відчувався на кожному кроці
життєві історії 0
Через розподіл спадщини мій тато багато років не спілкувався зі своїми батьками. Ще коли все було добре, вони ніколи не були добрими до нашої сім’ї, всі похвали летіли
Мої свекри – ще ті чудні екземпляри! Зараз зрозумієте, про що я. Це ж треба було додуматися свекрусі – попросила, поки вона поїхала на відпочинок, доглянути молодшого брата чоловіка. Ті дні просто незабутні! Тепер мій Тарас їх ні чути, ні чоти не хоче. Я навіть не знаю, може це так у селах заведено, бо сама я з міста. Але мені це завжди здавалося дуже неправильним. Вони тепер сусіди зі свекрами. Але з такою умовою, що по господарству йому допомагає батько, а мама завжди принесе щось вже наготовлене свіже поїсти. Ростик працює з дому через Інтернет, заробляє якісь копійки. Найцікавіше почалося, коли ми приїхали до брата чоловіка. Я ж міська, звикла, що сільські – всі трудяги. А виявилося, анітрохи
життєві історії 0
Мої свекри – ще ті чудні екземпляри! Зараз зрозумієте, про що я. Це ж треба було додуматися свекрусі – попросила, поки вона поїхала на відпочинок, доглянути молодшого брата
І ви знаєте, таки мені той зефір став поперек горла. Сьогодні мала таку неприємну ситуацію в магазині, що вирішила з вами поділитися. Які в нас таки люди, чи то заздрісні, чи що. Так, може я і не “модель”, але мені так добре, на зиму багато людей набирає лишнього і я не виключення. Побачила я на прилавку в крамничці свіжий зефір, а в кишені лише двадцятка завалялася. Ось я й попросила продавчиню зважити мені два. І мусіла ж поруч та Марійка стояти і таке ляпнути
життєві історії 0
І ви знаєте, таки мені той зефір став поперек горла… Сьогодні мала таку неприємну ситуацію в магазині, що вирішила з вами поділитися. Які в нас таки люди, чи
Днями Ірина, колишня дівчина мого сина, приїхала зі своєю мамою до мене в село. Я була здивована, бо не очікувала їх побачити на своєму порозі. Те, що вони придумали, привело мене в подив. Ну це ж треба було до такого додуматися? Дитину вона від мого Андрійка хоче, бо в того гени хороші. Але якби ж вони від нас відстали, а то ні. Скільки всього вона нам наговорила. Як позбутися цієї сімейки? В мого ж сина вже дівчина в Києві є
життєві історії 0
Днями Ірина, колишня дівчина мого сина, приїхала зі своєю мамою до мене в село. Я була здивована, бо не очікувала їх побачити на своєму порозі. Те, що вони
Я зателефонувала сестрі, питаю: “Іванко, як здоров’ячко, як діти?” А вона мені: “Які діти? Ааа… поросятка! Та добре, Олю! Їдять так добре, ростуть. Вже до Великодня слушні будуть”. “Та які поросята, Іванко, я про онуків питаю, бо чула, що якийсь вірус літає”. А виявляється, син купив їй двоє поросят, бо та сильно хвилювалася, що ж вона буде в місто дочці передавати. Як філе, то це Наталочці, а невістка і кості обглодати може
життєві історії 0
Моя сестра, ну геть з розумі зійшла. Як, мати таких хороших дітей поруч і онуків, а думати і приділяти увагу не їм, а господарству, а точніше – поросятам,
Мені так за Наталю соромно стало, я ж при шефині з нею по гучномовцю спілкувалася. Ліда ж хотіла для неї як краще, навіть доставку сама оплатила, бо знає, що важко з грошима. Речі з дітей дуже гарні, фірмові, те саме і взуття – якісне. І замість того, щоб сказати хоча б одне єдине слово – дякую, Наталя пробурчала в слухавку: “Не маю я з тобою часу теревенити. В мене важливіші справи! Бувай!”
життєві історії 0
Мені так за Наталю соромно стало, я ж при шефині з нею по гучномовцю спілкувалася. Ліда ж хотіла для неї як краще, навіть доставку сама оплатила, бо знає,

You cannot copy content of this page