До весілля єдиного сина ми з чоловіком ретельно готувалися. В якості подарунка подарували молодятам ключі, хоч і однокімнатної, але все ж своєї квартири. Облаштували її меблями і всією необхідною технікою. Та з весілля довелось піти завчасно. Все почалось ще в РАЦСі. Фотограф нас розставляв до фото, а Тоня фиркнула, щоб я біля неї не стояла, бо не підходжу по кольору. – Не буду ж я позориться в інстаграмі.
Ганна Дмитрівна – людина мирна, тиха і спокійна. Вона ніколи ні з ким намагається не сперечатися. Усі рішення ухвалювала виважено і обдумано, кожен вчинок аналізувала і над словами думала.
Швидше за все, з цієї причини вони з чоловіком і прожили у шлюбі 25 років — встигли відсвяткувати срібне весілля. І навіть коли на старість її чоловік брикнув і вирішив піти до іншої жінки, жодних істерик вона не закочувала — просто усамітнилася, відсторонилася, а сама перейшла на якийсь час до дитячої кімнати. Взяла паузу. Вирішила подумати про життя, свої почуття та про все на світі. Мало що, може одумається!
Вона продовжувала готувати йому обіди, проводила працювати. Але цікавість взяла гору і їй захотілося подивитися на свою суперницю. На кого це він вирішив її проміняти? Простеживши за невірним чоловіком, вона побачила молоду та гарну особу. Тільки все було не так гладко, тому переживати не було про що.
Так і сталося, як вона передбачала. Василь невдовзі повернувся з опущеною головою. У ноги падати не став, на колінах не повзав, але уточнив, що його Ганна — найкраща у світі дружина. Так що вона не стала довго кочувати, пробачила невірного чоловіка і обійняла. Хоч як крути, а прожите разом життя — це не жарти. Кожен має право на помилку. Усі ми люди і не без гріха.
І ось їхній Артем – єдиний і улюблений синочок, вирішив привести до батьків для знайомства наречену. Ганна не стала нічого розповідати синові. Все пережите залишилося в душі. Вона накрила стіл, поставила частування, налила чаю, напекла смаколиків — вони завжди вдавалися в неї на славу.
А під час обіду Тоня вирішила показати свій характер. Перше вона не їсть, злегка перекинувши відбивну, відставила подалі тарілку, від борошняного і зовсім відмовилася, так як це може шкідливо позначитися на її точеній фігурці. Чай випила без цукру, заїдаючи цукерками. Після того почала ділитися з оточуючими, яке заливне на свята готує її мати і які в неї смачні духові пиріжки.
Ганна вдала, що нічого не помітила. Намагалася під час обіду бути веселою та доброзичливою співрозмовницею, реготала над недоречними жартами майбутньої невістки і поводилася дуже невимушено.
Коли справа дійшла до весілля, вона не відмовляла сина від нерозумного поспішного рішення. Це його життя і йому його будувати.
Нехай на своїх помилках вчиться. А може, мине трохи часу і все зміниться. Хто його знає. Адже в її життя теж не все гладко і як по маслу було. І злети, і падіння.
Під час весільної урочистості Тоня прямо в РАЦСі не захотіла ставати поряд зі свекрухою.
– У вас надто яскравий одяг. На фотографіях буде не гарно дивитися! Що я потім у інстаграм запощу…
Зі свята Ганна з чоловіком пішли потихеньку, намагаючись не привертати до себе загальної уваги. Лише Артем одразу звернув увагу, що батьків немає в ресторані. Він вирішив набрати їх та з’ясувати причину їх відсутності.
– Мамо, де ви? Чому так рано вирішили піти? Бо ще весільний торт навіть не розрізали? — за голосом сина можна було зробити висновок про його хвилювання.
– Артеме, я щось погано себе почуваю, розхвилювалася — не щодня сина одружити доводиться. Ось і сталося так. Ну, а тато мене додому проводить.
-У вас точно все добре?
– Звісно. Зараз прийду, вип’ю води і все налагодиться. Батько поруч і подбає про мене. А ви там повеселіться на славу. Цілую тебе, мій любий! — вона говорила веселим тоном, хоч це давалося їй нелегко. Але до чого засмучувати сина в такий важливий у житті день.
– Мамочко, татку, ви в мене найрідніші та найулюбленіші, відпочивайте! — промовив син у слухавку.
Як подарунок на весілля вони вирішили подарувати молодим невелику однокімнатну квартиру. Меблями її обставили. Спочатку молодята приїжджали до батьків чоловіка разом погостювати, а трохи згодом син приїжджав сам. Казав, що Антоніна то погано почувається, то роботи багато, то ще щось.
У гості вони ніколи батьків не кликали — місця в квартирі обмаль. Нема де розгулятися. Син опустив погляд і мати воліла не лізти до нього в душу з розпитуваннями. Вона думала таким чином: якщо синок вирішив одружитися саме з цією дівчиною, то значить йому з нею добре, цікаво і взагалі вона сенс його життя. Тому батьки чи хтось інший не повинні втручатися у їхні особисті взаємини. Це їхнє життя і їм його проживати.
Ганна Дмитрівна намагалася ставитись до невістки по-доброму, навіть намагалася полюбити її, немов рідну доньку. Навіть відкопала в інтернеті рецепти пиріжків та заливного, якими так славиться її мати. Антоніна навіть якось помітила, що у деяких стравах свекруха її матір перевершила. Значить, не дарма старалася.
Коли настали Новорічні свята, то Ганна Дмитрівна вирішила подарувати синові з нареченою по светру, які власноручно зв’язала для них. Звісно ж, із відповідним зимовим орнаментом. Але потім почала переживати. Хіба мало що? А раптом невістці не до душі буде? Адже в неї ще той характер.
Але хвилювання були її марними. Невістка була в захваті від подарунків і подякувала свекрусі за теплоту та старання. Протягом усієї зими вона носила цей светр практично щодня. Дуже їй подобалося ходити з чоловіком у однаковому вбранні. Навіть якось сказала, що вони в цьому одязі на близнюків схожі.
Потім ще свекор казав, що накаркала. Адже за кілька місяців у пари народилися хлопчики-близнюки — Устимчик та Матвійко.
Ганна Дмитрівна запропонувала дітям спочатку переїхати до них, щоб допомагати.
На роботі їй уже не було чого робити. Адже є пенсія. А мати Тоні ще працювала і сильно допомагати їй не було коли. Незабаром хлопцям виповнилося по 6 місяців.
Потроху характер Тоні змінився. Вони разом робили домашні справи, прибирали. Найчастіше з онуками порався батько Артем. А жінки хазяйнували на кухні. Так вони прожили цілих три роки. Навіть їхати не хотілося.
Під час від’їзду Тоня підійшла до свекрухи і вручила їй в’язані рукавиці, які вона таємно зв’язала для неї.
– Дякую вам, мамо, за все. Це вам від мене.
– Дякую, дочко, – вони обнялись і мало не розплакались.
– Дякую вам, що ви поряд…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
