“Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає” (Лк 11, 23-26).
Слова цього Євангелія нагадують нам істину, що наше життя – це постійне змагання за добро й боротьба зі злом.
Особливо з найбільшим ворогом для нас – злим духом. У виготовленні якоїсь складної речі маємо добрий результат, коли уважно виконуємо всю роботу. Так само повинно бути у духовному житті.
Нам іноді здається, що достатньо щось зробити і будемо мати добро все життя. Охреститися, взяти шлюб, посповідатися і причаститися раз у місяць і Божа ласка буде постійно в нас. Однак у Євангелії Ісус відкриває нам іншу правду, що дійсність часто є іншою, ніж ми собі уявляємо.
Щоб добро постійно було у нашому житті, не достатньо здобути, отримати його від Бога, але потрібно ще постійно захищати від небезпек втратити його.
Потреба захищати добро випливає із дійсності нашого життя. У світі існує одночасно добро і зло. Доки живемо на землі, наш ворог диявол буде робити все, щоб знищити в нас Божі дари і позбавити спасіння.
Ісус показує це на прикладі прибраного дому. Якщо порядок у ньому не захистити, тоді злий дух знову заволодіє ним і поселиться там.
Подібне станеться у духовному вимірі. Якщо не молитися тривало, не зміцнювати себе Божим захистом, тоді диявол поверне нас до попередніх гріхів.
Здобуваймо і захищаймо добро з допомогою Ісуса. Тоді злий дух не зруйнує в нас Божих дарів.
Постійно працювати, щоб підтримувати добро на належному рівні. Треба неустанно молитися, щоб зберегти ласку після Сповіді чи Причастя. Бо цього не можна зробити власними силами, лише з допомогою Христа.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам