fbpx
Духовна скарбничка
Йоана 5:44 відкриває таємницю, як позбутися залежності від сторонньої думки. Стараюся керуватися цим принципом: шукати слави Божої, а не людської!

Євангеліє від Йоана 5:44: «Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?» є моїм життєвим віршем. Стараюся керуватися цим принципом: шукати слави Божої, а не людської.

Я не кажу, що мені завжди вдавалося це робити. Досить часто на мене впливало схвалення людей і страх перед людиною. Страх перед людиною — це вічна «пастка». І це справді так. «Хто людей боїться, той у сильце попаде; а хто на Господа вповає, той безпечен» (Приповідки 29:25). Страх перед людьми — це пастка диявола, яка не дозволяє нам отримати благословення від Бога, якщо обираємо людське схвалення.

Дотримання принципу, записаному в Євангелії від Йоана 5:44 є найкращою протиотрутою від влади над нами страху перед людьми. Цей вірш адресований і до фарисеїв. Вони вважали себе не тільки знавцями закону Мойсея, а й уявляли, що є на голову вищими від решти.

В Йоана 5:44 є одне питання, на яке, насправді, немає відповіді: «Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?». Як би ви відповіли на таке запитання?

Так само задає запитання, на яке практично неможливо дати відповідь: «Як ви можете вірити, що Я – обіцяний Месія?». Ісус знав, що вони не вірили в те, що Він був обіцяним Месією. Тому, коли Ісус запитує це. А відповідь передбачає неявний висновок: ви не можете вірити.

А все через те, що вони не намагалися отримати слави від Єдиного Бога. В їх зону видимості не потрапляв пошук слави, схвалення і думки Бога. А мало би бути так.

Якби юдеї в часи Ісуса були в хорошому духовному стані, вони б хотіли приймати славу від Бога. Якби слава і хвала Божа мали для них першорядне значення, вони б не пропустили те, що Він робив в їх дні.

Завданням кожного покоління — визначити, в якому напрямку рухається суверенний Визволитель, а потім рух в цьому напрямку. Дві тисячі років тому суверенний Визволитель із усією очевидністю йшов до того, щоб послати Свого Сина на визволення людей.

Ісус прийшов, а Його не прийняли: «Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли» (Йоана 1:11). На жаль, вони бажали тільки схвалення один від одного; це було все, що мало для них значення. Тому не розпізнати, що Бог робив на їх очах. Їх почуття Божого схвалення було втрачене. Тож вони втратили можливість повірити в свого обіцяного Месію.

Іншими словами, навіть у часи Ісуса люди зробили вибір на користь популярності серед людей. «Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди» (Матея 23: 5).

Якщо вони давали милостиню або постили і молилися, вони робили це для того, щоб люди захоплювалися ними. Їм не приходило в голову робити це тільки для шанування Бога.

Тому, коли ми робимо вибір на користь того, що вибрали вони, то теж можемо повністю втратити можливість розпізнати Божу дію.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook