fbpx
Духовна скарбничка
Коли молишся – будь чесний із Богом. Адже Він насамперед хоче бачити наше справжнє обличчя

Колись під час зустрічі в спільноті одна дівчина вирішила поставити запитання. Через те, що вона була скромна і досить мовчазна усі із непідробним зацікавленням почали її слухати.

“Під час молитви я не завжди буваю щира. Іноді мої слова звучать як повторення завченого вірша. Чи варто мені продовжувати молитись тоді, коли я розумію, що це в мене виходить не так, як треба?”

Коли вона закінчила, в залі було дуже тихо. Всі задумались над сказаним. І всі мимоволі проявили свою повагу до дівчини, яка відважилась бути щирою перед усіма.

І так само слухає Бог – Він насамперед хоче бачити наше справжнє обличчя.

У японців існує два слова на позначення своєрідного роздвоєння особистості: та-те-ма-е – це та частина мене, яку я показую іншим, а також хонг-не – те, що всередині мене і чого не бачить ніхто. Для європейців цю градацію, мабуть, слід продовжити бодай ще на один ступінь. Одне “я” для колег, суспільства, інше “я” для окремих близьких людей і ще одне “я”, до якого доступу не має ніхто, окрім нас самих.

Саме цю, найпотаємнішу сторону хоче бачити Господь. Молитва існує для того, щоби виразити те, чого не виразиш словами, відкрити щось заховане всередині, проявити перед Творцем. Не закривати від Нього те, що насправді лише Він бачити може.

Іноді навіть здається, що справжня молитва – це мої думки, які виникають в той час, коли промовляю слова: Бо ще нема й слова на язиці у мене, а ти, Господи, вже все знаєш. Пс. 139, 4

У житті кожного з нас є люди, з якими ми обговорюємо спорт, погоду та інші поверхневі теми. Якщо ж я довіряю людині якусь таємницю – вона стає мені другом.

Так подібно і з Богом. Поки ми не почнемо бути з Ним щирими: не говоритимемо про те, як гірко не отримувати відповідей на молитви, переживати втрати, сором від того, що не можемо пробачити, доти наші стосунки не зрушать з місця.

Треба відкритись перед Богом такими, якими ми є, а не такими, якими мали би бути. Можна ходити до храму і промовляти завчені молитви, але цього недостатньо.

Не варто лукавити із Богом, це пуста трата часу – соромитись своїх емоцій та запитань. Лиш-но ми навчимось бути щирими і чесними, наше духовне життя тільки міцнітиме.

Адаптація за книгою Філіпа Янсі “Молитва”.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.