fbpx
життєві історії
Коли зрозуміла, що ношу під серцем дитя, я одразу ж пішла до нашого спільного знайомого, щоб той повідомив Ігорю, але відповіді я не отримала. В той час телефонів не було, тому залишилася я одна зі своєю ситуацією. Ігор, звичайно ж, в нашому селі більше не з’являвся. А для чого? Дитина – це ж відповідальність. Найцікавіше, що через стільки років, він знайшов мене у фейсбуці

Мені вже близько 50-ти, і я ніколи б не подумала, що зі мною таке може трапитись. А все цей інтернет. І як ми колись без нього жили.

Коли була молодою, зустрічалася я з “завидним” нареченим на той час. Сама я родом з села, а Ігор приїжджав з міста до свого друга, а ввечері всі ми йшли на танці. Хоча час тоді був дуже важкий, але ми розважалися, як могли. Особливо мені тоді було добре – я була закохана по вуха. Зі всіх дівчат в селі Ігор вибрав мене. Результатом цієї “любові” стали дівчатка-двійнята, яких я народила в жовтні 1993 року.

Коли я зрозуміла, що ношу під серцем дитя, я одразу ж пішла до нашого спільного знайомого, щоб той повідомив Ігорю, але відповіді я не отримала. В той час телефонів не було, тому залишилася я одна зі своєю ситуацією.

Ігор, звичайно ж, в нашому селі більше не з’являвся. А для чого? Дитина – це ж відповідальність. Лише потім я зрозуміла, що таких як я, у нього було у кожному селі. Я змирилась зі своєю долею.

Мені вже було все одно, куди подівся мій Ігор. Моїм він більше не був. Та й бачити його не дуже-то хотілося. Коли дітям виповнилося три роки ми переїхали жити до міста. Дівчатка ходили в садочок, я влаштувалась на хорошу роботу. Так і жили.

Було складно, але я виховала дівчаток. Зараз вони вже дорослі. У кожної з них є свої сім’ї, діти, проблеми…

Я заміж так і не вийшла. Якось не зустріла тієї людини, яка була б мені хорошим чоловіком, а моїм дівчаткам гарним батьком.

Найцікавіше, що через стільки років мене у фейсбуці знайшов той самий Ігор, від якого я завагітніла. І відразу почав звинувачувати в тому, що я йому не сказала про свою вагітність.

Все він прекрасно знав, просто на той момент, йому ми не були потрібні. Від людей я дізналася, що Ігор розлучився з дружиною. Якось в них там все складно було при розлученні. Вона навіть йому з дітьми заборонила бачитись. Мабуть “добрий” він був чоловік та батько. І тепер, на старість літ, він згадав про запасний аеродром? О ні, такого не буде!

Дивно, але за ці роки мені йому навіть сказати нічого. Попросила дітей, щоб заблокували його у соцмережі. Навіть не хочеться спілкуватися з такою людиною.

А ви, як вважаєте, правильно я зробила, чи треба було хоча б зустрітись і поговорити з ним?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – info.wyborcza

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook