Квітна неділя. Духовні роздуми. Євангеліє від Йоана 12, 1-18
Ще по-іншому цю неділю називають Пальмовою неділею, бо Йоан (12.13) каже: “Узяли пальмове гілля”, хоча без сумніву люди різали галузки оливних дерев, бо Христос увійшов до Єрусалиму з Оливної гори. Де фініки не ростуть, там використовують лише оливні галузки. У нас, оскільки й оливні дерева не ростуть, зрізають вербові.
Однак пригляньмося до євангельського тексту свята.
Контекст: після чуда воскресіння Лазаря, Господь подався до Витанії і урочисто увійшов (в’їхав) до Єрусалиму. Численні юдеї увірували в нього (11,45), що звичайно не сподобалося первосвященникам. Народ Ізраїля сприймає Ісуса тепер як нового Царя, сина Давида і тому віддає йому шану як цареві, стелячи галузки пальм під ноги. Однак перед тим Ісус був на вечері, де Марія помазала Господу ноги миром.
У 4 стиху 12 глави написано про Юду, що мав зрадити Ісуса. Багато хто вважає, що зрада Юди – це клеймо, ні – це вибір! Юда міг і не зрадити Господа, якби захотів! Часто коли людина грішить, хоче спихнути вину на когось: на поганий світ, оточення, диявола врешті решт… тільки не на саму себе. Чому? Гординя не дозволяє. Одним із найбільших наслідків гріха є те, що людина стає гордішою і зарозумілою. Це важка духовна недуга, яка не дозволяє душі побачити справжній свій жалюгідний стан. Пристрасть засліплює. Скажи людині, яка матюкається – не матюкайся, чи тому, хто грішить постійно нечистотою – не роби цього.
Не допоможе! Чому? Бо людина засліплена, тільки ласка Божа може її просвітити. Юда був засліплений пристрастю грошолюбства. Апостол каже: “Грошолюбства – корінь усякого зла”. Юда був злодій (12,6) можна бути близько Ісуса, більше того, Його “Апостолом”, але водночас бути далеко від Нього. Однак любов і милосердя це допускає. Ісус чекав на покаяння Юди, але Бережімо себе, не повторімо долю Юди.
Цей час Великого Посту був даний нам Господом перед усім, щоб ми покаялися і навернулися, побачили у собі панівну пристрасть і хоча б її старалися подолати, викорінити. В когось це може бути грошолюбство так як в Юди, в когось гордість, у ще іншого блуд тощо. Тома Кемпійський у “Наслідування Христа” пише так: “Хочемо, щоб інші люди цілком виправилися, а самі не хочемо поборювати свої вади”. А поборювати їх треба, бо наслідок один може бути – це невірність, зрада Ісуса, так як це бачимо на прикладі Юди Іскаріотського.
Чого Ісус очікує сьогодні від кожного з нас, що хоче побачити? Вербові галузки? Це зовнішнє. Ісус хоче побачити зміни на краще у мені, у тобі, у всіх людях: відвернення від гріха, оплакування їх, плоди каяття і також галузки, а галузки чеснот.
Збувається пророцтво Захарії (9,9):
Так говорить Господь: “Радуйся, дочко Сіону! Викрикуй, дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці”. Однак первосвященники цього не добачають, від них це закрите.
Хто ж міг би подумати у той час, що Ісус, прийнятий з такими виявами честі, за декілька днів стане тут як винуватець, засуджений? Однак так буває, світ швидко замінює!
Св. Альфонс стверджує, що ми є так нерозумні, що для якоїсь честі наражаємось на небезпеку втрати душі, неба і Бога.
Перший приклад Ісуса у цьому святі: покора.
Єрусалиме, оце Твій Цар прибуває до тебе покірний і лагідний. Не бійся; не прибуває, щоб над тобою царювати і посісти твої багатства; прибуває повний милосердя і любові, щоб тебе спасти і через свою дати тобі життя.
Чи Ісус радів цими окликами: Осанна! (12,13) спитаєте ви? Ні, на жаль. Свята Фаустина пише: “Ісус дав мені пізнати, скільки Він терпів у цьому тріумфальному поході. Осанна – відбивалося в Серці Ісуса відлунням” (Щ. 1028).
А в ще іншому місці Щоденника пише так: “Господь дав мені зрозуміти, як у цей час страждав (…) Серце Його було пересичене невдячністю” (Щ. 642).
Про що це все говорить, про велику зіпсованість людини, яка може в один момент прославляти Бога, гарно себе поводити, а в інший – тяжко згрішити – іншими словами плюнути на Ісуса.
Але Господь це знає, і від цього не відхрещується, бо каже: “О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?” (Мр 9,19).
Отець Назарій ЛАНЬКО.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Недавні записи
- На днях вирішила завести синів до бабусі з дідом в село. Але там на мене чекав неприємний сюрприз. Виявляється, брат намовив маму з татом, щоб вони всю хату переписали на нього, бо я вже, ніби, своє отримала. Але ж я то отримала не від батьків. Мама пояснює все тим, що Михайло з дружиною будуть їх з татом доглядати до останнього. Але мені хата не потрібна, щоб жити. Мені б дітей мати куди завести, від задушливого міста
- Коли молодша дочка Лариси кинула “квіточку” з полунички мені прямо на дизайнерські штори, я ледь не луснула від злості, і відразу ж зробила зауваження і мамі і дитині. Як-не-як, а Софійці вже два роки минуло, елементарне вона повинна знати. Сестра чоловіка на мене сильно образилася, і коли взувалася сказала, що з таким ставленням до її дітей, нам Боженька ніколи своїх не дасть
- Відразу ж після весілля невістка взялася керувати. Надумала воду в хату провести, потім ванну кімнату облаштувати. Я їх переконувала до останнього, що в селі цього не потрібно. Не слухали. Син наче очманілий слухав дружину. Потім в рух пішли євроремонти. Я і тут я влізла. Закінчилося все тим, що я одна в хаті залишилася. Ви знаєте, мені так соромно за свій вчинок перед сином і невісткою. Я б хотіла все повернути, але вже пізно
- Свекор сидів в дальній кімнаті з газетою в руках. Я ж прийшла і сказала, що сідаємо за стіл. Він так на мене дивно подивився, і нічого не відповів. Потім свекруха його гукнула – тишина! І вже після цього вона попрямувала в кімнату, щоб особисто йому сказати, що “його величність” можуть йти до столу. Коли ми були наодинці з Андрієм, я його спитала, чому тато так дивно сьогодні поводиться, а він відповів, що це не сьогодні, а все життя так
- На Трійцю був день народження в онука. Ми з чоловіком прийшли гонорово, з конвертом, а ось свати подарували аж коробку цукерок. – Дай Бог, щоб наступного року було легше, і ми купимо подарунок за два роки. – І це в них такі балачки повторюються з року в рік. Але через тиждень я дізнаюся, що вони зі сватом купили собі нову плазму. І ці “бідні взяли її не в кредит, а повністю розрахувалися. Ось так себе треба любити. Мені б соромно було на їм місці