У житті буває так, що іноді люди, які нас оточують, наші близькі чи рідні, в одних випадках йдуть нам назустріч, допомагають, сприяють, підтримують нас.
Наше життя у великій мірі побудоване на людських відносинах. Вирішення багатьох справ залежить від інших людей.
А в інших – навпаки, можливо, через якесь пережиття чи настрій, можуть нам відмовити або навіть завдати болю, відповісти різко чи категорично.
Щоб молитва принесла нам користь, спершу маємо пізнати любов Бога й довіритись Йому. Тоді можемо впевнено надіятись на Його допомогу. Відповідаючи на прохання апостолів навчити їх молитися, Господь подав їм як приклад молитву „Отче наш”.
В основу молитви Христос ставить зустріч із Богом як Отцем і довіру Його любові. Цим показує, що Господь є Той, який завжди прагне людині добра. Бог є сталий, тому не може міняти своїх позицій, бути під впливом чогось, наприклад нашого гріха чи доброго вчинку.
У Євангелії Ісус продовжує тему молитви. Питання молитви Спаситель завершує думкою про небесного Отця, а не про Себе.
Творець всесвіту завжди один і той самий. Як каже Євангеліє, „Бог є любов’ю”, Він завжди добрий. Тож ніколи не змінює свого ставлення до людини, не забуває про нас, не перестає піклуватися нами.
Коли йде мова про молитву, маємо пам’ятати про цю Божу доброту і любов. Опирати свою молитву на вірі у любов Бога до нас.
Це дає силу бути витривалими у молитві, тобто тривалою молитвою проявляти свою віру у всемогутність Господа, надію і довіру небесному Отцеві й таким чином мати певність успіху свого звернення до Нього. Тому Христос каже своїм учням: „Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам”.
Правдива молитва не повинна обмежуватися лише до потреб, а бути постійним свідченням віри у любов Бога. Молячись, маємо вірити, що все, що дає нам Господь у нашому житті, Він дає виключно для нашого добра, для нашої користі, для нашого освячення і спасіння!
