Ми часто задаємося запитанням, чи доброю є наша молитва, коли нас постійно навідують різні думки? Яким чином позбутися розсіяності на молитві? І чи здатні ми молитися так, щоб не відволікатися на різні переживання, тривоги та думки?
Розсіяність — це є вічний супутник нашої молитви. Є така розповідь про господаря, який пообіцяв коня тому, хто помолиться молитву «Отче наш» без жодного розсіяння. Не довго думаючи, зголосився один з присутніх селян, який давно вже мріяв про те, щоб мати конячку на своєму господарстві.
Почав молитися уголос, і навіть не дійшовши до половини, як раптом каже до господаря: «А вуздечку теж дасте?»… Можливо, дещо наївний приклад, все ж відображає правдивий досвід багатьох, якщо не кожного із нас: молитися з повною концентрацією уваги і без жодних розсіянь вкрай важко, а навіть неможливо.
Один з Отців пустині, авва Теодор з Еннатону, зауважив одного разу: «Якщо б Бог поставив нам у провину наші занедбання і розсіяння в молитві, то ніхто з нас не міг би спастися».
Щоб ми не намагалися оцінювати надто прискіпливо якість нашої молитви виключно за наявністю чи відсутністю розсіянь. Часом молитва, в якій людина почувається задоволеною і духовно піднесеною, може бути менш корисною для нашого духовного поступу, ніж молитва, в якій ми мусимо змагатися із різного роду перешкодами, труднощами і сторонніми думками.
То варто пам’ятати, що в молитві йдеться перш за все про вірність. «Я, все таки, молитимусь, незважаючи на їхні злі вчинки» — каже Псалмоспівець, який перебуває у ворожому середовищі. Подібно маємо казати і ми: навіть якщо моя молитва виглядає недосконалою, я, все таки, молитимусь і не занедбуватиму її ніколи.
А друга постава — це довіра до Бога. Молитися з довірою до Того, Хто любить нас і прагне перебувати з нами, так як батько і мати радіють своїми улюбленими дітьми.
Навіть попри нашу слабкість, Він знає наше серце і силу нашого бажання бути з Ним, єднатися із Ним, щораз то більше уподібнюватися до Нього. То ж приймає нас у нашій вбогості, щоб нас сповнити Своїми щедрими дарами, огорнути нас своєю ніжною любов’ю, скріпити нас своєю благодаттю.
Владика Богдан ДЗЮРАХ.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
